?

Log in

No account? Create an account

Previous Entry | Next Entry

Промені смерті

Оповідання.

1.

На самому світанку біля школи в селищі Малі Триндюки почав кучкуватись натовп. Жіночки у вицвілих блузках, засмаглі дядьки в безрукавках перемішалися у ранковій мряці. Люди перешіптувалися та підбадьорювали одне одного, збуджені власною сміливістю.

Дві бабці тримали простирадло з написом великими кривими літерами: «Геть опромінювач наших онуків!». Вчителька біології, розмахуючи пачкою розмножених на ксероксі листівок, завзято переконувала спійманого зненацька вчителя фізики, що гама-хвилі несуть величезну шкоду дітям. Вона не давала йому й слова сказати, переказуючи скарги учнів на головний біль та слабкість.

Їх оточили й піддакували вчительці активісти батьківського комітету. Вона зірвала оплески, викрикуючи прокляття на адресу всіх протонів, нейтронів та іонів. І далі лаяла владу, і бідкалася, що діти не можуть зосередитись на уроках.

Раз у раз вчителька тицяла пальцем догори. Шалена жестикуляція стосувалася антени стільникового зв’язку на шкільному даху. Кривавий блиск алюмінієвої вишки у променях ранкового сонця додавав пристрою зловісності. Ця пекельна машина, як були переконані учасники мітингу, своїми променями смерті ставить під загрозу здоров’я малечі.

Директор школи спостерігав за дійством зі свого кабінету на другому поверсі. “Хто поширює подібні забобони?” – думав він,– “Треба показати їм договір, аби не думали, що все так просто”.

Діставши з кишені брелок, він вставив найбільший ключ зі зв’язки у замочну щілину старого сейфа. Механізм давно не змащували – щось всередині не хотіло повертатись. Директор міцно ухопився за стінку сейфа, так що полущена коричнева фарба разом з іржею прилипла до долоні, і з великим зусиллям повернув ключа. При цьому хитнувся і мало не впав кубок за третє місце на обласному чемпінаті з міні-футболу, що стояв на сейфі.

Зі скреготом сейф відчинився. Директор вийняв дві коробки конфет і пляшку коньяку. Потім – стос паперів. У цьому стосі лежав договір із корпорацією мобільного зв’язку, а у договорі була вказана астрономічна сума неустойки.

Почувся тупіт. Потім хтось постукав і ривком відкрив двері, не чекаючи запрошення. На порозі стояла юрба старшокласників. Вони всі ховали обличчя, закутавшись пістрявими рушниками.

– Що за маскарад? – спитав директор.

Учні мовчки закрили двері й почали рухати меблі у приймальні. “Де ж Марія Павлівна?..” – у паніці подумав директор, а потім згадав, що секретарка теж серед протестувальників. Грюкіт нарешті припинився. Директор спробував відкрити двері, та вони були надійно заблоковані ззовні.

Тим часом у натовпі з’явився мегафон. Околиці завібрували від вигуків чергового оратора про ракові пухлини і недосипання. Але ці вигуки не могли заглушити такого звуку, наче...

– Що діється на даху?! – кричав директор, висунувшись по пояс з вікна.

...наче в школі орудує бригада електрозварювальників, що ріжуть автогеном великий шмат металу.

– Геть промені смерті! – завзято скандував оратор.

Будівля школи здригнулася. Щось майнуло перед очима, наче блискавка, і гепнулось на землю.

У погнутому шматку металу під своїм вікном директор ледве впізнав кляту антену. Ту, яка мала працювати безперебійно ще десять років, а розірвати договір в односторонньому порядку означало стотисячний штраф. Сама ж антена, пригадав директор, відповідно до акту приймання-передачі коштувала півтора мільйони. Вдвічі більше, ніж балансова вартість усієї будівлі.

2.

– …Таким чином, 48% покриття знищено,- підсумував генеральний директор,– Тільки в столичній області поламано більш ніж сотню антен. Збитки наносять невідомі або неповнолітні. Міліція дивиться на це крізь пальці, бо людям не подобаються наші антени. Які будуть пропозиції?

У конференц-залі запанувала тиша.

– Знизити тарифи на мобільний зв’язок? – після довгої паузи запропонував комерційний директор.

– Це неприйнятно! – рявкнув генеральний,– Вартість ліцензій виросла. І не тільки офіційна вартість. З того часу, як наш Президент почав боротись з корупцією, за ліцензії доводиться платити вдесятеро більше. Я вже не кажу про те, скільки ми платимо юристам, щоб конкуренти не скасували ці папірці в судах…

– Може, будемо роздавати активістам протестних акцій безкоштовні мобільники? – пробурмотів хтось з кінця столу.

– Неможливо! Одне тільки мито за ввіз найдешевшого телефона – сто баксів, нелегальні телефони запеленгують і конфіскують. По сто баксів на рило! Ми збанкрутіємо, якщо будемо дарувати навіженим такі відступні!

– Ми в будь-якому разі збанкрутіємо,– трагічно прошепотів начальник відділу реклами,– Мені розповіли, що найбільші телеканали у неділю в прайм-тайм покажуть документальний фільм “Промені смерті”. Після цього вся країна піде громити антени. Ми опинимось “поза зоною” навіки...

Генеральний аж почервонів.

– Припиніть паніку і прибирайтеся звідси. – сказав він.

Топ-менеджери корпорації, звиклі до змін настрою вищого керівництва, неспішно піднімалися з м’яких крісел. Дехто дожовував печиво.

– Всі геть! – крикнув їм навздогін генеральний директор і схопив свій телефон. Але номер набрати не вдалося: центральний офіс корпорації, схоже, опинився за межами покриття – як половина країни. З прокльонами він кинувся до дверей.

3.

Микола, районний інженер корпорації, чекав у приймальні й вів світську бесіду з помічницями генерального директора. Одна навіть спробувала “маякнути” йому на мобільний. Після невдачі пояснила:

– Очевидно, ці бовдури дісталися на дах нашого хмарочоса.

– Які бовдури? – спитав хлопець.

– Ті, що ламають антени. Хіба в твоєму районі їх нема?

– Ні. Скажи, чому...

Питання потонуло у гаморі. З кабінету генерального директора повалив люд, а потім вискочив сам директор зі скаженим бігаючим поглядом.

– Де цей інженер? Його викликали?!

– Я тут,– сказав Микола.

– До мого кабінету!

Інженер знизав плечима і пішов за директором. Він досі не розумів, навіщо його викликали.

– Сідай! – директор показав на чорне шкіряне крісло в кутку кабінету, сам сів у крісло навпроти. На столику перед ними стояв графін та одна чарочка. – Бальзам. Будеш пити? Ні?

Генеральний налив собі повну чарку чорної рідини й миттю заковтнув. «Старий так набальзамований, що от-от стане мумією» – подумав хлопець.

– Я бачу посмішку. Молодий чоловіче, чому ви радієте? Втім, це неважливо. Я хочу почути, чому в вашому районі не знищено жодну антену.

– Не знаю, пане генеральний директор.

Генеральний підскочив. Потім знову сів, випив ще одну порцію бальзаму і запропонував:

– Тоді розповідай з самого початку.

– Що ж... Ми давно монтуємо ці антени. На відміну від інших районів, у нас ніколи не було проблем з вибором місця розташування, оскільки мені вдалося домовитись із єпархією...

– З ким?!

– З церквою. Коли я ще продавав телефони, єпархія замовила мені доставку мобільників у кожен храм. Так я познайомився зі всіма священниками. А церкви стоять повсюду. Коли мені доручили монтувати антени, я просто домовився ставити їх на церковній землі. Плата за оренду, знаєте, потрібна кожному батюшці.

– Хто б міг подумати! А віруючі не скаржаться?

– Спочатку скаржились. Після проповідей на тему благословенного мобільного зв’язку все владналося.

– І на антени досі ніхто не нападав?!

– Хто ж підніме руку на храм? До того ж, віруючим пояснили, що шкода від антен – це єретичні забобони...

– Треба поширити ваш досвід на всю країну.

– Боюся, з церквою зараз може виникнути проблема. Схоже, наших партнерів у сутанах начальство погрожує відлучити – за те, що продали душу дияволу.

– Хто це вирішує?

– Собор священників. В суботу.

4.

Келія для гостей була переповнена. Біля однієї зі стін, що рясніли образами святих та ангелів, стояв величезний телеекран на колесиках. Перед екраном вишикувалися прості пластмасові стільці.

Перший ряд займали урядовці: Президент, голова Кабінету Міністрів, помічники. Поряд з главою держави примостився і щось шептав йому на вухо начальник відділу зовнішніх зв’язків Лаври – єдиний священник у приміщенні.

– Повірити не можу: вперше в житті мені не вдалося купити запрошення на культурний захід! – бурмотів генеральний директор мобільної корпорації,– Як, кажеш, тобі вдалося здобути запрошення?

– Через єпархію,– пояснив Микола.

Пролунав колокольний дзвін.

Начальник відділу зовнішніх зв’язків Лаври встав і звернувся до журналістів, які стояли під стінами – за традицією, ніхто не виділив репортерам сидячих місць:

– Панове журналісти, я знаю: вам не подобається, що ми заборонили тут фотографувати і вести відеозйомку. Ми б з радістю дозволили, але від цього псується чудовий розпис на стінах, реставрований найкращими сучасними майстрами. У якості компенсації кожен з вас отримає диск з відеозаписом вітання святійшого Владики, щоб ви переконалися у нашій відкритості та демократичності церкви. Донесіть це послання усім глядачам! А тепер ви побачите початок засідання Собору.

Камеру, здається, прилаштували десь під куполом храму. Сяяла позолота. Малюк-трубач з німбом займав третину екрану. Десь внизу, під хмарами у синьому небі – іконописець не пожалів лазурі – копошилася церковна верхівка.

Прекрасна і видовищна панорама не компенсувала того факту, що з багатометрової висоти важко відрізнити митрополита від протоієрея. Але звук був відмінний.

– Перед початком нашого собору я даю слово для каяття одному з наших єпископів,– соковитим басом мовив Владика. Почулося перелякане голосіння:

– Каюся, браття мої, не встояв перед гріхом. Мало не продав душу за срібляники проклятим власникам гріховних антен, приніс поганські промені смерті мирянам... – почувся глухий стукіт, бо єпископ впав на коліна перед Владикою.

Генеральний директор заволав:

– Шарлатанство! Мобільний зв’язок нікому не шкодить!

З першого ряду почулася команда:

– Виведіть цього єретика.

Двоє монахів потягли керівника корпорації до виходу.

– Як ви смієте! – волав він.

В першому ряді Президент зітхнув. Обличчя глави держави скривилося від зневаги. «От і будуй з такими ділками стабільне суспільство!» – думав Президент,– «Як цей бовдур не розуміє, що від його копійчаних радіохвиль у мене друге підборіддя болить! І що, нап’ясти свинцеву маску?!».

5.

Після покаяння Владика благословив Собор та закликав до молитви. Трансляція закінчилася.

Молитва була короткою. Всі повторили хором: «Хай Бог помагає своїй церкві у всіх праведних справах. Амінь».

– Отже, браття, до діла. Все сказане тут має залишитись між нами, бо спасіння невтаємничених душ зайвого шуму не терпить. У мене є добрі новини для вас,– оголосив Владика,– Річний прибуток континентальної корпорації супутникового зв’язку зріс у півтора рази, склавши 140 мільярдів... і то не «дерев’яних»! Буде чим прикрасити наші храми! Так, жорстка боротьба зі стільниковою єрессю дає відмінний результат. Дехто з вас, можливо, вперше чує, що церква є власником 30% акцій цієї корпорації. Гріх нашого єпископа, який тільки-но тут так красномовно каявся, пояснюється простим незнанням. Тож я прощаю цей гріх, браття. Але пам’ятайте: виключно з неба приходять благословенні церквою радіохвилі. Все інше – диявольські промені смерті! Зробіть так, щоб ваші прихожани шепталися про це. Щоб кожен з рабів Божих особисто застеріг від жахливої небезпеки сотню мирян!

Comments

( 16 коментарів — Прокоментувати )
gastrit_batyr
13 червень 2010 16:32 (UTC)
Юра, а можно еще раз , но по русски? Текст я в силу своего слабого владения мовой целиком не разумею, но мне нравтся то что там написано
sheliazhenko
13 червень 2010 16:34 (UTC)
По русски - только за деньги. Увы, времени мало бесплатно работать своим переводчиком.

И зачем вы украли мою юзерпику, ммм? :)
gastrit_batyr
13 червень 2010 16:48 (UTC)
она просто очень позитивна и мне очень нравится, когда я в хорошем настроении и излучаю позитив на окружающих меня людей, то считаю, что лучше нее ничто не может передать все мое хорошее настроение
sheliazhenko
13 червень 2010 19:11 (UTC)
Да? Польщён...
gastrit_batyr
13 червень 2010 19:16 (UTC)
Юра, серьезно, так что если что- зла меня на его использования не держите и в нарушениях копирайтов не обвиняйте
sheliazhenko
13 червень 2010 19:39 (UTC)
Та ну!
Вот все считают меня обидчивым, а это не так.
gastrit_batyr
13 червень 2010 20:00 (UTC)
нет Юра, я вас таким не считаю, к тому же я как понял вы милостиво мне разрешаете пользоваться вашим юзерпиком
sheliazhenko
13 червень 2010 20:16 (UTC)
разве ж можно запретить :)

пользуйтесь :))
gastrit_batyr
13 червень 2010 20:31 (UTC)
вот сразу видна речь позитивного человека!
fish_ua
14 червень 2010 07:03 (UTC)
а гугль-переводчик на что?
gastrit_batyr
14 червень 2010 09:18 (UTC)
он не сексуален
akvaton
14 червень 2010 20:59 (UTC)
ггг, ось іще одна людина, яка читає оповідання Юрка :)
sheliazhenko
16 червень 2010 12:16 (UTC)
Ти б здивувався, дізнавшись, як багато таких людей :)
bf_109e
13 червень 2010 16:54 (UTC)
Гагага! Сподобалось дуже і дуже!
sheliazhenko
13 червень 2010 19:09 (UTC)
Дякую, що прочитав :)
bf_109e
13 червень 2010 20:52 (UTC)
Та нема за що - початок заінтригував В-)
( 16 коментарів — Прокоментувати )