October 18th, 2005

обличчям до народу

Прочитаний кіберпростір

Білі поля тексту на екрані - як наркотик: пустельний пляж недосказаного, засипаний німими пісками маріхуани. Тишу не можна не любити: вона - це простір і свобода слова, блаженна безтурботність під ногами і пильна увага неба. Дивлячись в пустку, зустрічаєшся поглядом з Богом. Відбитки літер горять в очах, залишаються примарними ангелами тексту, навіть якщо відірвати погляд від дисплея. Повернись, дочитай! - кличуть. Все одно не читаєш літери, внутрішній погляд спрямований в пустку між строками.

Свобода? Яку б адресу не набрав у адресній строці - все одно підеш в... розтакий... інтернет.