Юрій Шеляженко (sheliazhenko) wrote,
Юрій Шеляженко
sheliazhenko

Мирний край



Оповідання.

В парку стрілянини майже не чулося. Навіть вітер гучніше шепотів до листя буків, зваблюючи їх відірватися від рідного дерева та полетіти в далеку подорож. Темна ніч здавалася затишною, як шкіряне крісло. В цьому затишку примостилися двоє. У них була розмова.

– Вперше тут нікого, крім нас.

– І відключили світло.

– Кажуть, старий наживався на освітленні.

– Нові спекулюють на темряві.

– Ти не думаєш, що він вкрав у нас все світле і має бути покараний за це?

– Ще скажи, що він викручував лампочки та бив ліхтарі. Це смішно. Просто настав темний час.

– Якщо він ні в чому не винен, навіщо втік?

– Старий був істотою, яка живе в тіні. Тепер це неможливо. В темряві нема тіней.

– Хто ж міг вимкнути світло?

– Всі, хто любить жити в темряві. Їх стало більше.

– Чому вони так люблять жити в темряві?

– Щоб не бачити, не бачити нічого! Що свої та чужі однакові. Що живі та мертві різні. Щоб страх виявити слабкість дзвенів кров’ю у вухах і заглушив голос совісті. Щоб ніхто не бачив, щоб навіть самим не бачити, що вони коять, воюючи за здійснення своїх нестриманих бажань.

– Темрява спокушає і мене.

– Знову збираєшся лізти з поцілунками?

– Жартуєш. Ми ж домовилися: тільки спілкуємося.

– Тримай своє слово, це світло в твоїй душі. А на війні нема світла.

– Там спалахують пожежі.

– Але гаснуть очі. Жодна перемога того не варта.

– Всюди йде війна. Якщо не перемагати, навіщо тоді жити?

– В нашому парку нема війни.

– Парк знаходиться у межах держави, яка воює.

– На війні застосовують насильство. Де війна безсила, там її нема.

– Скажеш, в цьому парку і держави нема?

– А де ти тут бачиш державу? Тут тільки ми. Цей парк зараз належить мирному народові.

– Ти ж їх знаєш, вони і сюди прийдуть воювати.

– Не бійся, знайдемо інше місце для розмов. Завжди є місце, де нема війни. Якщо навіть здається, що такого місця нема, треба його вигадати, і воно з’явиться.

– Твої ідеї мене тішать. Піду подумаю над цим. Завтра ввечорі зустрінемось.

– Як завжди.

Вони попрощалися.

Наодинці стало менше шурхоту кроків, але більше думок.

Що це за край такий, де держава воює проти людини, учителі воюють проти дітей, історія пам’ятає лише війни, а церква їх благословляє та канонізує у ранг священних?

От блокнот. Витягуєш з нього кілька аркушів, кладеш на землю. Папірці виблискують в місячному світлі. Це мої папірці на моїй землі. Мені вдалося побудувати власну державу з чистого аркуша, не проливши жодної краплі крові! Посміхаєшся у темряві, а подих вітру піднімає папірці та лагідно проводжає у далеку подорож, освоювати нові й нові землі. Втім, навіщо папірці? Я стою на своїй землі, і в моїй душі мир. Це мій мирний край.

Добре, що не стали цілуватися. Був час подумати. Народилася ідея. Там, де я – там мир!
Tags: Человек превыше всего
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments