Юрій Шеляженко (sheliazhenko) wrote,
Юрій Шеляженко
sheliazhenko

Чортківська відьма, кукурудзяний крадій і тендерна мафія (документальний політичний трилер). № 2



Читайте спочатку:

( ЧАСТИНА ПЕРША. Її знає і боїться половина міста. Дочка знахарки пішла торгувати. Ненаситна і невгамовна. Фальшиві візи. Хамство. )


Приворожила закон

Від певного джерела в Чортківському міському суді мені стало відомо, що на Віру Пстрак неодноразово подавали позови до суду. І не тільки люди, у яких вона брала в борг та не віддавала, але й державні установи. Чортківська філія “Укртелекому” стягнула з неї 9 000 гривень боргів за телефонні розмови. Особливо дивно, що їй ніхто не наважився відключити телефон, хоча вона не платила досить довгий час.


Двері суду завжди відкриті для кредиторів Віри Пстрак.

Неодноразове притягнення до суду примусило її завести знайомство з адвокатами, вивчати свої права і... зловживати ними. Скоро вона вже сміялася над тими, хто йшов до суду проти неї без адвоката, сподіваючись на те, що достатньо буде розповісти судді правду і показати документи. Вона вміла добиватися свого від влади та державних установ як традиційними методами, на зразок скарг та банальної корупції, так і “дещо нетрадиційними методами” (за виразом одного з її сусідів).



Чортківський районний суд (вул. Степана Бандери, 13)
розташований прямо навпроти колишнього будинку Віри Пстрак.
Не дивно, що вона, маючи нелади з законом,
при першій же можливості вирішила переселитися
подалі від “казенного будинку”.

- Одного разу, коли на неї хотіли завести кримінальну справу за шахрайство і Пстрак знала це, вона написала заяву, що її життю загрожує небезпека. До неї послали міліціонера. Вона одяглась в халат прозорий і почала ходити навколо нього кругами, явно щоб спровокувати і написати потім заяву про переслідування... – цю історію цілком серйозно повідомив мені колишній працівник міліції. Причому не він один каже такі дивні речі.

- Коли я працював начальником міського водоканалу, одного разу вона поскаржилась, що у неї в квартирі труби течуть,- розповідає Мирослав Катеринюк,- Знаючи її репутацію, я послав на виклик нашого головного інженера, щоб все було зроблено як слід. Уявіть собі моє здивування, коли той повертається, каже, що в квартиру вона його не впускає і мало не побила! Чому? Не може пояснити. Не сподобався він їй чимось. Потім телефонує мій начальник з обласного водоканалу, вимагає пояснень, що сталося між головним інженером та тією жінкою... Єдиний такий випадок був, тільки з нею, більше ні з ким! А тепер, коли я працюю начальником бюро технічної інвентаризації, вона мені постійно телефонує і питає, коли буде готовий опис майна Колиндянського концентратно-дріжджового комбінату. Моїх пояснень, що ніхто не розпоряжався той опис готувати, вона не слухає. Каже: “я цей завод пущу з молотка”... Вона хоче продати комбінат, шукає інвентарну справу, хоче знати, які там є цехи, обладнання.

Наїзд на сина

В 1997 році, коли авантюрні спроби вирішити свої матеріальні проблеми мало не довели Віру Пстрак до в’язниці, а боржники натовпами брали в облогу її помешкання, раптом сталася фатальна подія: її син попав під машину.

Сталося це 18 вересня 1997 року. Пстрак Віталій Євгенович, 1984 року народження, сидів з приятелем на велосипеді марки “Ровер” біля узбіччя дороги на вулиці Зеленій. По дорозі проїжджала вантажівка ГАЗ-52, яка належала ВАТ „Колиндянський концентратно-дріжджовий комбінат”. Приятель Віталія з невідомих причин вирішив зістрибнути з велосипеда, і хлопець, втративши рівновагу, полетів під колеса. Сталося це вже тоді, коли машина минала хлопців, тож ця подія відбувалася в “сліпій зоні” – водій Волощук не бачив, що з іншого боку від нього один з велосипедистів попав під машину. На щастя, пасажирка вантажівки глянула у вікно і попередила водія вигуком. Той загальмував.

Голова Віталія Пстрака попала під заднє праве колесо машини, він лежав непорушно, і водій, вважаючи його мертвим, побіг повідомляти про аварію до найближчого відділку міліції. Тим часом один зі свідків події сів за руль, відкотив вантажівку назад, і Віталія Пстрака витягли з-під колеса. У нього був деформований череп, погіршився слух, хлопець практично осліп на ліве око і до того ж отримав перелом ключиці. Хлопця відправили в міську клінічну лікарню.

“Не було щастя, так нещастя допомогло” - кажуть люди в таких випадках. Одразу після цієї трагедії Віра Пстрак взялася “вибивати гроші” з водія. Але той був незаможною людиною, звільнився з комбінату і кудись поїхав. До того ж, у висновку судово-автотехнічної експертизи № 284 від 20.02.1998 говориться про те, що водій виконував всі правила дорожнього руху і з об’єктивних причин не міг перешкодити настанню аварії, а отже – чистий перед законом. Незважаючи на численні скарги Віри Пстрак до різних інстанцій, старший слідчий Бахір Р.Д. закриває кримінальну справу за фактом наїзду.

У лютому 1999 року вона подає судовий позов щодо відшкодування матеріальних і моральних збитків до “Колиндянського КДК” і вимагає від комбінату відшкодувати їй 27835 грн 88 коп матеріальної шкоди і 30 000 грн моральної шкоди.

Близьке знайомство з Олександром Ткаченком

Поки син лежить в лікарні, Віра Пстрак знову набирає в борг силу-cиленну грошей “на лікування сина”, розраховується з найбільш незручними зі старих кредиторів та пише численні листи до різних інстанцій, благаючи про грошову допомогу. Просить величезні суми: вона, мовляв, хоче лікувати сина в Сполучених Штатах Америки, бо вітчизняні ескулапи не змогли нічого зробити з деформацією черепу та вадами слуху і зору.

Зі своїм горем вона звертається в громадську приймальню кандидата в президенти, тодішнього спікера Верховної Ради Олександра Ткаченка. До речі, пан Ткаченко у 1982-85 роках очолював виконком Тернопільської облради, тож ця область є його вотчиною. До того ж тут активно діє агропромислова асоціація “Земля і люди”, президентом якої був тоді Олександр Ткаченко і в діяльність якої побіжно замішана Віра Пстрак.

В результаті прихильна до Ткаченка газета “Сільські вісті” 5 жовтня 1999 року друкує статтю “Бог допоміг. Допоможуть і люди” за підписом І. Мушак. Перш за все в цій статті вкидається в око грандіозний “вріз” – виділена великим жирним шрифтом посередині статті цитата Олександра Ткаченка:

- Те, що розповіла Віра Пстрак, обпекло мене. У цьому випадку, як у краплині води, відображається брехлива жорстокість режиму, який треба змінити. Все зроблю, щоб Віталик одужав. Це мій обов’язок.

Стаття заслуговує повного дослівного цитування хоча б з міркувань об’єктивності. Отже, перед вами, шановний читач, версія подій від Віри Пстрак.



ЦЕ БУЛО сонячного вересневого дня 1997 року. Страшна пригода сталася в Чорткові на Тернопільщині. Автомобіль наїхав на хлопця. Дитину понівечено геть. Діагноз: відкрита черепно-мозкова травма, перелом основи черепа, перелом кісток черепа, перелом сплетіння черепа, забій головного мозку важкого ступеня, церебральна кома протягом 25 діб.
Слова професора після операції мовлені до вбитої горем мами:
— Шансів вижити немає. Готуйтеся до похорону.
Вона вийшла з лікарні і пішла до церкви. Рік тому тут відспівували її батька, якого вона дуже любила. Церква була порожня, і Віра стала навколішки і почала читати молитви, які добре знала. Але чомусь запиналася на півслові. Сльози текли з очей. І раптом вигукнула: “Боже, ти знаєш, що таке втратити сина! Я тільки зараз зрозуміла, що ти відчував, коли Твій Син пішов на відкуплення за нас. Прости мені мої гріхи, не карай мою дитину. Я знаю, як сильно ти любиш нас. Але коли так, Боже, то не дай померти моєму хлопчикові”.
Несподівано Віра відчула спокій і впевненість, що її син житиме.
Пізніше Віталик розповів про своє перебування на тому світі. Він зустрів покійного діда і той запитав його: “Що ти тут робиш?”. “Не знаю”. “А-а, — сказав дід, — я все зрозумів. Іди назад, бо там мама плаче”.
Щоб мама не плакала, хлопчик повернувся у своє спотворене тіло, терплячи невимовний біль. Пізніше Віра почула від експерта: “В Україні ще не було воскреслих із таким діагнозом. Це диво, що Віталик живе, та ще й при здоровому розумі”.
Хлопчик осліп на одне око, а щоб врятувати друге, потрібні були важкі операції і дуже дорогі медикаменти. Віра приїхала до Києва, пішла у приймальню Президента України. Прохання одне: дозволити їй зняти із ощадкнижки 15 тисяч “заморожених” гривень. Писала прохання в шикарному, щойно відремонтованому кабінеті. Вона бачила, що якийсь мізер від вартості ремонту такого кабінету міг би врятувати її сина. З того часу в неї з’явилася своя грошова одиниця: вартість хірургічної операції 2000 гривень (це два роки тому). Щоб врятувати Віталику зір, потрібно щонайменше чотири операції.
Якийсь чиновник “пояснив”, що її Віталій — лише один із мільйона вмираючих українців. Такий він і в очах Президента — просто статистика.
У сльозах Віра поїхала додому. Через місяць прийшла відписка, що її звернення передане в Міністерство охорони здоров’я. А щодо грошей, то може отримати 48 гривень зі своїх заощаджень, коли їй виповниться 80 років (Вірі було 32). На цьому турбота про статистику закінчилася.
На першу операцію за вказівкою голови Тернопільської облради Б. Бойка банк виділив кредит 2000 гривень. А недавно з неї почали вимагати повернення цих грошей. “Я подумала: мене за 2000 знайшли, а Лазаренко із мільйонами втік. Не вірю, що Кучма не знав про те, що він тікає. А коли прочитала діагноз Лазаренка, за яким він вилетів на лікування в Грецію: порушений сон і підвищене потовиділення, для мене було знущанням. Порівняйте з діагнозом мого сина, - розповідає Віра.— Кілька днів тому знайшла у поштовій скриньці особовий листок Олександра Ткаченка із телефоном. Відчула ніби якийсь поштовх. Бо всі, хто мене відсилав геть, посилалися на Верховну Раду. І коли я подзвонила, трубку підняла дівчина Таня. Зі мною ще ніхто не говорив так співчутливо. І в мене з’явилася надія”. Допоможіть і ви. Тел.: (03552) 2-10-04. Віра Євгенівна Пстрак.

В цій статті натяками обмальовано такі привілеї для “нещасної матері”, на які навряд чи міг би сподіватись рядовий українець навіть (і особливо!) від Олександра Ткаченка. Читаючи цю сльозливу мелодраму, селяни навряд чи могли б припустити, що Вірі Пстрак буде виплачено з “втрачених вкладів” на ощадній книжці 10 000 гривень, що її син скоро лікуватиметься, а в той же час житиме і вчитиметься у США, і все це – невідомо за які кошти. А пізніше під приводом повернення цих коштів буде доведено до банкрутства ціле підприємство.

У Віри Пстрак в той час, коли вийшла ця стаття, з’являється “волохата лапа” у вищих сферах влади. Наче з-під цієї лапи вийшов такий цікавий документ, як лист голови Тернопільської обласної держадміністрації В. Коломийчука до голови правління ВАТ “Ощадний банк України” Грибкова В.Н. № П-16/2362-6 від 21.12.99, де сказано: “Просимо у винятковому порядку дати дозвіл на виплату Чортківським відділенням Ощадного банку України коштів із заощаджень Пстрак Віри Євгенівни в сумі 10 тис. гривень”. Про повернення “втрачених вкладів” мріють мільйони! І це, виявляється, доступно... але – одиницям.



Про наявність “волохатої лапи” свідчать такі цікаві документи, як лист Генеральної прокуратури України до Віри Пстрак № 04/2-7134-99 від 29.11.99, в якому йдеться про те, що “Генеральною прокуратурою України розглянуто Вашу скаргу, що надійшла зі зверненням Голови Верховної Ради України Ткаченка О.М.”., і лист з Управління справами Верховної ради України № 15-27/636 від 26 листопада 1999 року до головного офтальмолога Центру мікрохірургії ока міністерства охорони здоров’я України з проханням провести повторне медичне обстеження Пстрак Віталія.



В той час спікер Олександр Ткаченко, до речі, був одним з лідерів Селянської партії України. І в 2006 році з його однопартійцем, народним депутатом IV скликання, помічником Олександра Мороза Георгієм Довганчиним сталася історія, яка яскраво ілюструє ставлення “селянських депутатів” до рядових жертв дорожно-транспортних пригод.

Син екс-нардепа Андрій за кермом автомобіля BMW-318 на пішохідному переході на Контрактовій площі в Києві 23.03.2006 збив дівчину, Світлану Стьопіну. Злякавшись скоєного, Андрій Довганчин запхнув Світлану на заднє сидіння свого автомобіля і повіз до лікарні. Туди терміново приїхала її мати, застала на місці вельможного батечка, який запропонував їй “відступних” 1000 гривень. Мати збитої дівчини сказала, що вона не знає, скільки коштуватиме лікування, і запропонувала екс-депутатові оплачувати лікування своєї дочки. Той розсміявся і заявив, що вона хоче багато, а не отримає нічого. Далі він про щось поговорив з лікарями, і вже наступного дня дівчину майже силою випхали з лікарні, хоч вона ледве стояла на ногах. Попередній діагноз – струс мозку, сильна кровотеча раптом був оголошений таким, що “не підтвердився”. На лікування дочки мати витратила більш ніж 20 000 грн., а коли подала на синка “селянського” депутата в суд з вимогою відшкодувати збитки, отримала... дулю з маком. Суд лише присудив Андрію Довганчину півтора роки обмеження волі умовно з позбавленням права керувати транспортними засобами, але цей судовий припис “мажор” вперто ігнорував, ганяючи по Києву на своєму відремонтованому BMW.

Тож навряд чи просте співчуття штовхнуло Олександра Ткаченка на численні подвиги заради порятунку Віталія Пстрака, про які читайте нижче. Втім, варто відзначити: у нього є дещо спільне з Вірою Пстрак – нерозуміння, що борги треба повертати (ця “дрібниця” ріже вухо навіть у єлейній статті в “Сільських вістях”). І тут автор вважає доречним зупинитися докладніше на тому, як Олександр Ткаченко “освоював” і “повертав” американські кредити, будучи президентом агропромислової асоціації “Земля і люди”. Тим більше, що ця давня історія актуальна і понині, але докладної інформації в Інтернеті про неї практично нема – довелося брати старі газети і сканувати.

Як Олександр Ткаченко нагрів
український держбюджет на $ 70 000 000

Власне, ця історія “розкрутилася” з наступного документа (цитується за газетою “Рада” від 30.06.1994):

ДЕПУТАТСЬКИЙ ЗАПИТ
20 червня 1994 року на першій сторінці “Нью-Йорк-Таймс” було надруковано статтю, після якої Україна стала об’єктом світового скандалу. На підставі міжурядової угоди між Україною та США Україні було надано торік кредит на 500 млн. доларів США. В рамках цього кредиту асоціація “Земля і люди” одержала 70 млн. доларів строком на рік (до 30.03.94р.) Цю асоціацію очолює (чи очолював) нинішній перший заступник Голови ВР О.М.Ткаченко.
Україні було продано 195 527 мішків насіння кукурудзи на 11 млн. доларів (яке виявилося недоброякісним), хімікати, офісні меблі та 200 комбайнів — за ціну, що значно перевищувала загальноприйняту (10 млн. прибутку як комісійні одержали при цьому компанії Транс Кемікал та “Зенека ІНК”); фірма Транс Агро виплачувала офіційним особам хабарі, в тому числі автомобілями-іномарками. Одну цих десяти іномарок, за свідченням генерального директора Михайла Вогелера, одержав пан Ткаченко.
Сьогодні Україна відмовляється повертати ці 70 млн. доларів у Сіті-банк, який фінансував справу, і кошти мають бути покриті Експортно-імпортним банком США, який гарантував позику, за рахунок американських платників податків.
В цій брудній історії неморально показали себе обидві сторони — американська та українська. І справа, звісно, не в п.Ткаченкові, а в престижі Української Держави. То ж не дивно, що разом з журналістами ми запитуємо: “Що про нас думатимуть американські громадяни, які чесно працюють та платять належні податки своїй державі — для того, щоб п.Ткаченко та його комуністичні колеги-”агробізнесмени” могли кататися на люксусових іномарках?”.
Народний Рух України і я особисто як депутат наполягаємо на створенні парламентської комісії із запрошенням міжнародних експертів для розслідування цієї афери. Пан Ткаченко мусить або спростувати ці дані, або, якщо вони підтвердяться, подати у відставку, — як людина, що зганьбила Україну.
Лесь ТАНЮК, народний депутат України, округ 267, М.Дрогобич Львівської області, НРУ.



Цей документ став підсумком грунтовних журналістських розслідувань Леся Танюка “Хто з’їв моє м’ясо” (Дрогобич, вид-во “Відродження”, 1994) та “Як рубали фермерів під корінь, або дещо про кукурудзяні подвиги Олександра Ткаченка, президента, мученика і патріота” (воно опубліковане у кількох десятках номерів газети Вячеслава Чорновола “Час Time” за 1995 рік).

Після цього депутатського запиту перевіркою бізнесової діяльності асоціації “Земля і люди” зайнялася Генеральна прокуратура. За два тижні перевірки — зловживань виявлено стільки, що їх ледь вмістили в 37 томів кримінальної справи. Стало відомо про вражаючі факти розкрадання державних коштів. Скажімо, асоціацією “Земля і люди” закуповувалися за кордоном комбайни за ціною 130-160 тисяч американських доларів, тоді як їх реальна вартість в Сполучених Штатах — 65 тисяч доларів. Асоціація “Земля і люди” не забула потурбуватися й про власне благополуччя. За державну валюту для власних потреб асоціацією закуплено за кордоном першокласне офісне обладнання, “іномарки” ( 22 “форди”, “джипи”, “лумина”), навіть імпортний... туалетний папір!



Однією з глобальних закордонних закупок ткаченківської асоціації (знову ж таки за державну валюту) стало насіння кукурудзи. Кукурудза, закуплена й завезена в Україну асоціацією “Земля і люди” — як виявилося, сумнівної якості. Вона без чітко визначеного сорту. Асоціація стверджує, але не може надати відповідну документацію, що це — якийсь (?) гібрид. До того ж, застосування цього “гібриду” 1993 року (і це документально підтверджено!) уже завдало чималих збитків державі... Зокрема, тільки по Вінницькій області — біля 1 млн. доларів. За цих обставин, безперечно ж, своє вирішальне слово повинні були сказати правоохоронні органи.

Проаналізувавши ситуацію, заступник Генерального прокурора Ольга Колінько змушена була внести припис.

Приписую:
Вжити заходи щодо недопущення застосування в сільському господарстві України насіння кукурудзи без його державного випробування; занесення до Реєстру сортів рослин України та відповідності державному стандарту України.
Припис підлягає негайному виконанню. Він може в 10-денний строк бути оскаржений Генеральному прокурору України, проте оскарження не зупиняє його виконання.
Заступник Генерального прокурора України, державний радник юстиції 2 класу О.М.Колінько


Ткаченко скористався своїм правом оскаржити припис. Крім того, він не виправдовується за хабар у вигляді іномарки та комбайни за завищеною вдвічі ціною – ні! Він атакує:

— Ні Генеральний прокурор, ні його заступник не вповноважені втручатися в діяльність асоціації, яка працює на добровільних засадах і якою керують засновники! – каже Ткаченко з трибуни Верховної Ради.

Зрештою генпрокурор Дацюк скасував припис Ольги Колінько, некондиційну кукурудзу – один з доказів казнокрадства закопали в землю, скандал так само був спущений на гальмах і про нього довгий час ніхто не згадував. 70-мільйонний кредит американцям таки повернули: звичайно, з державних коштів, а не з кишені “кукурудзяного спікера”. Лише під час сумнозвісної “спікеріади”, 18 червня 1998 року, коли Ткаченко був одним з претендентів на крісло голови парламенту, Леся Танюка “прорвало” (цитується за офіційною стенограмою Верховної Ради):

- Олександре Миколайовичу! Ви прекрасно розумієте, що я зараз ставлю вам запитання як автор монографії, яка називалась “Як рубали фермерів під корінь, або дещо про кукурудзяні подвиги Олександра Ткаченка, мученика, президента і визволителя”. Президента тому, що ви були президентом одного шахрайського концерну... Я не буду зараз про це говорити, а хочу тільки запитати у вас: як так могло статися, що все-таки вас, якого зняли з посади за той бардак у 1981 році, де ви гвалтували молодих дівчат, вас, якому не присвоїли звання Героя Соцпраці, а Умалатова наздогнала через 20 років і дала вам цю бляшку - орден Героя Соціалістичної Праці... А голова колгоспу, якого ви зняли з посади, сказав, що він би вам і колгоспу сьогодні не довірив, бо ви з’їли наше м’ясо, а нам залишили лише кістки!..

А нардеп Богдан Бойко тоді ж закцентував на тернопільському ареалі хазяйнування пана Ткаченка:

- Що стосується добродія Ткаченка, який працював головою облвиконкому. Можна оцінювати його діяльність у той час порізному. Але я вам хочу сказати про те, що Ткаченко ніколи нікуди не виходив із Тернополя, бо в 1994, 1995, 1996 роках в області успішно працювала асоціація “Земля і люди”, яка вивезла лише в 1996 році кілька десятків тисяч декалітрів спирту. Виторг за нього пішов також у казну цієї “славнозвісної” асоціації. Тому я не буду оцінювати діяльність Олександра Миколайовича. Це його справа...

До речі, вкрадені “командою” Ткаченка $ 70 000 000 на той час складали місячну пенсію 5 мільйонів пенсіонерів. Але зараз, коли пан Ткаченко є почесним президентом іншої “контори”, яка за висновком Державного Контрольно-Ревізійного Управління України прикриває своїм існуванням щорічний грабунок у сфері д е р ж а в н и х з а к у п і в е л ь мільярдів гривень з бюджету – тодішні масштаби, мабуть, здаються зараз кандидатові в народні депутати від Комуністичної Партії лише легким сніданком перед справжньою оргією.

Коханка Ткаченка

Отже, з цих історичних документів можна дізнатися, що, крім причетності до казнокрадства в особливо великих розмірах і контрабанди спирту (що активно провадилося в Тернопільській області, зокрема в Чорткові, численною армією дрібних аферистів на службі у “кукурудзяної мафії”, до якої входила і Віра Пстрак) Олександр Ткаченко відомий ще й тим, що “гвалтував молодих дівчат”.

Можна уявити собі, як зрадів пан Ткаченко, коли під час виборчої кампанії до нього на прийом зуміла прорватись вродлива і хитра жіночка, з таким же як у нього характером (авантюризм, жадібність, невизнання боргів), з подібним до його власного інтересом до українсько-німецьких комерційних оборудок, до того ж в страшному горі – гріх таку не утішити! Які аванси вони видавали один одному за закритими дверима депутатської приймальні, чи згадав пан Ткаченко буремну молодість - можна тільки здогадуватись.


Віра Пстрак та Олександр Ткаченко

Здогадуватись допомагають деякі телепередачі, в яких було показано, як Віра Пстрак “заради кращого лікування сина” переїхала з Чорткова в Київ, де Олександр Ткаченко люб’язно забезпечив їй тимчасове помешкання в готелі Верховної Ради.

- Її показували в програмах “7 кілометр” по 1+1, “Милосердя” по “УТ-1”, хвалили, особливо в двох статтях в газеті “Сільські вісті”, - пригадує сусідка нашої “героїні”, - Ми з сусідами дивилися все це, читали і повірити не могли: як вона могла обдурити стільки грамотних людей, журналістів, виставила себе мало не ангелом з небес?! Хвалилася, що її от-от покажуть в “Без табу”, але Ольга Герасим’юк, мудра жінка, не пропустила...

Перед тим, як їхати в Київ, Віра Пстрак знову набирає боргів, зокрема дурить свою подругу – поштарку Ірину Павловську, з якою вона раніше була нерозлийвода.

Крім того, вона розводиться зі своїм другим чоловіком. Я спробував розпитати про їхнє сімейне життя його матір, 64-річну Галину Романівну Сушельницьку, але розмова вийшла коротка:

- Хто вам сказав, що вона моя родичка?! Боронь Боже мені мати таку родичку! Це все в минулому. Я натерпілася від неї багато. Вона розвелася вісім років тому (1999 – прим. авт.) з моїм сином, хай їй бог помагає. Вона вимотала з мого сина, з моєї родини все, що могла. Більше вам нічого не скажу, бо не знаю, хто ви. Може, ви від неї провокацію проводите. Я боюся її. Вона може бандитів наслати, ті двері підпалять, можуть побити. У нас всі бояться її. Хай їй бог помагає. Прощавайте.

Від друга сім’ї Сушельницьких я дізнався, що з вини Віри Пстрак її колишній чоловік досі виплачує борг – шість з половиною тисяч доларів: “Бізнесмен дав їм гроші, вони скупали пір’я, пір’я переробляли в пух і мали кудись там відправляти. Віра вкрала цей пух. А розписку бізнесмену дав її колишній чоловік. Тепер він тяжко працює день і ніч, поки що повернув 4,5 тисяч доларів...”.

Розриваючи відносини з Сушельницькими, Віра Пстрак похвалялася, що знайшла собі “покровителя” – народного депутата Олександра Ткаченка. Простіше кажучи, стала його коханкою. А для дотримання пристойності вийшла заміж за хлопця, що був молодшим від неї більше ніж на десять років і виконував всі забаганки цієї ненаситної жінки.

Читайте далі:


( ЧАСТИНА ТРЕТЯ. Заради шикарного життя в США Пстраки обанкротили концентратно-дріжджовий комбінат. Земельна афера. Чому чортківська відьма звела наклеп на журналіста. )


Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 27 comments