Юрій Шеляженко (sheliazhenko) wrote,
Юрій Шеляженко
sheliazhenko

Чортківська відьма, кукурудзяний крадій і тендерна мафія (документальний політичний трилер). № 1



- Віра Пстрак? Ви питаєте про Пстрачку? Авжеж, я її знаю. У неї мати була відьма. І сама вона відьма або бандитка...

Питання, хто така Віра Пстрак, виникло після того, як вона брехливо звинуватила мого друга Вадима Гладчука в крадіжці двох ящиків цвяхів. В результаті він опинився в тюрмі, в камері з бомжами, голодував і мало не помер. Щоб знайти відповідь на це питання, я поїхав на батьківщину наклепниці – в районний центр Чортків Тернопільської області.

Її знає і боїться половина міста

Приїхавши в місто Чортків, я розпитував людей на вулиці навмання і думав, що це безнадійна справа. Але це прізвище виявилось знайомим навіть людям з вулиці.

- Цю аферистку знає половина міста, вона у всіх брала гроші і не повертала, а ще робила фальшиві візи. – розповідає випадковий перехожий.

- Багато про неї чув, але боюся говорити. Це все чутки. Як мене звуть? Не скажу.
– каже інший перехожий.

Мені швидко показали будинок на вулиці Степана Бандери, 15, де Віра Пстрак мешкала в квартирі під “щасливим” № 13 до переїзду в Київ. Від сусідів я дізнався багато цікавих і моторошних подробиць. Згодом телефонний довідник Чорткова дозволив вийти на зв’язок з іншими свідками...

Ця “success story” (історія успіху – англ.) дівчини з провінції написана зі слів людей, які постраждали від її головної “героїні”, або добре знали її. Як читач вже здогадався, Віра Пстрак крокувала до заможності та успіху по головах людей, переступаючи через чуже горе чи наживаючись на ньому.

Не всі ці люди побажали назвати себе. Їхній страх зрозумілий – йдеться про людину, яка “кинула на бабки” сотні, якщо не тисячі людей, розорила цілий завод, здобула собі “кришу” на вершині політичного олімпу і посадила в тюрму за фальшивим звинуваченням відомого парламентського журналіста. Та якщо цією статтею зацікавляться компетентні органи, імена і контакти моїх джерел будуть передані у розпорядження слідства – за умови гарантії захисту свідків.

Дочка знахарки пішла торгувати

Віра Пстрак народилася 7 вересня 1963 року. Її батько був не місцевим – приїхав чи то з Туреччини, чи то з Греції. Її мати Євгенія Йосипівна, 1936 р.н., за чутками, практикувала як знахарка – це “мистецтво” передається в їх сім’ї з покоління в покоління. Харизму матері, а може, і її чаклунську науку успадкувала Віра змалечку. Тим більше, що природа обдарувала її яскравою зовнішністю та вмінням причаровувати чоловіків.

Вчилася Віра Пстрак у чортківській школі № 4, де викладали німецьку мову. За словами однокласників – задавалася, багато про себе думала, була жадібною і злою, але вміла прикидатися доброю і лагідною, якщо їй це було потрібно. Після закінчення школи про вищу освіту не думала. Пішла працювати в торгівлю, до продуктового магазину.


В цьому продовольчому магазині торгувала Віра Пстрак

В тоталітарній державі Радянський Союз, частиною якого тоді була Україна, це була дуже вигідна професія. На прилавках постійно не вистачало якісних продуктів харчування (ковбаси, круп, інколи навіть цукру або солі), побутової техніки, товарів широкого вжитку. Рідкісні товари звалися “дефіцит”, і коли “дефіцит” з’являвся на короткий час в магазинах, до них вистроювались довжелезні черги. Власне, довжелезні черги були тоді всюди. Декому товари продавалися поза чергою – за особливою ціною чи за особливі послуги. Щоб влаштуватись навіть простим продавцем в гастроном, поближче до “дефіциту”, треба було задіяти серйозні зв’язки, а крім того ще й “дати на лапу”.

Працюючи в продуктовому магазині, Віра Пстрак обзавелася купою “потрібних” зв’язків, в тому числі серед комуністичної номенклатури – тодішніх можновладців. Всім їм був потрібен “дефіцит”.

Вона кидає свого першого чоловіка – простого “пролетаря”, від якого вона народила сина Віктора. Користуючись новими зв’язками, виходить заміж за сина директорки будинку культури, бере його прізвище, стає Сушельницькою. Для неї це перший крок до здобуття престижу, високого місця в суспільстві.

Ненаситна і невгамовна

Але розпад Радянського Союзу і утворення незалежної України, у якій серед економічних негараздів культура перестала бути “престижною”, ламає плани честолюбної працівниці радянської торгівлі. Та й стара система торгівлі розвалилася, “дефіцитом” тепер торгують кооперативи, а не державні магазини.


До переїзду в Київ Віра Пстрак жила тут, на вул. Степана Бандери, 15

Віра Пстрак звільняється з магазину, починає займатись комерцією, затягує знайомих і незнайомих людей в “піраміду”, продає якісь сумнівні акції, заробляє чималі гроші, а ще більші – бере в борг як стартовий капітал для нових авантюр. Бо час був такий, що, якщо вірити рекламі по телебаченню, можна легко стати міліонером...

- Ходили до неї люди, як по свячену воду. Прокатала працівників швейної фабрики, втягнула їх в піраміду. Вони і до мене в двері стукалися, розповідали про свою біду, питали, коли вона вдома буде. Казали, ми зібрали гроші, купили у неї акції якоїсь фірми з прибалтики, по яким 300% прибутку, а тепер ці акції перетворилися на туалетний папір… - розповідає Ольга, сусідка Віри Пстрак.

- Шуму від неї було багато. Вона зі всіма сварилася, і люди з нею сварилися. Приходили до неї, стукали в двері, кричали, вимагали грошей. Навіть двері їй ломали, але нічого і не добилися. Вона страшна жінка. Сусіди з нею не розмовляли, ніхто з нею не дружив. Коли її дід помер, вона почала збирати гроші на похорон, на вінок, але їй ніхто не давав,- розповідає Лілія, інша сусідка.



Двері квартири № 13, де жила Віра Пстрак -
саме сюди ломилися кредитори,
не даючи спати її сусідам.

В 1992 році у Віри Пстрак був червоний “жигуль”. Стояв на подвір’ї будинку. Тоді купити машину міг далеко не кожен. Їй спалили цей “жигуль”, бо вона не віддала комусь великий борг. Афганцю, який відремонтував її машину і пофарбував в синій колір, вона не заплатила, годувала його обіцянками, а потім, щоб здихатися, подала на нього скаргу в податкову інспекцію – ніби він не платить якийсь податок.

Фальшиві візи

Піраміда одного дня обанкротилася, залишивши без заощаджень купу легковірних “лохів”. Обанкротилась і вся економіка держави. Тисячі людей поїхали жити і працювати за кордон, незважаючи на те, що там їх ніхто не чекає. Візу отримати непросто, але люди готові душу продати за цей папірець. Віра Пстрак береться за великі гроші робити для людей фальшиві візи... На початку 90-х років це коштує сотні доларів, потім – тисячі...

- Років п’ять тому (2002 – прим. авт.) мій син Василь хотів поїхати в Англію,- розповідає Ярослава Ухач,- На похоронах чоловіка мені один друг сказав, що якщо син хоче поїхати за кордон, хай звернеться до Віри Пстрак. Та йому сказала, куди й до кого піти. Це був офіс у будинку біля вокзалу. Сама вона грошей у нього не брала, брав мужик по імені Василь. Це було за два місяця до виборів. Син зайшов в кабінет, на дверях якого було написано “Трудова Україна”, і дав гроші за візу тому Василю - $ 2500.
Тим часом одна моя знайома хотіла поїхати в Америку до сестри. Вона теж пішла до Віри Пстрак, та послала її до Василя, він взяв з неї 8000 доларів за фальшиву візу. Сестра продала будинок, щоб розрахуватись.
Так от, про мого сина. Чекали, чекали місяць, два – ніякого толку. Тоді почали видзвонювати. Вона каже: все, збирайте речі, треба їхати. Син поїхав в Київ. Там вона наймала квартиру, в ній жили вісім чоловік і чекали дозволу їхати за кордон. Їм все казали: поїдете в четвер або в вівторок, минав тиждень за тижнем, документів не було. Нарешті їм дали паспорта з фальшивими візами. Вони купили білети на різні дні, мій син мав відправитись за кордон одним з останніх. І от він дізнається, що кількох арештували і лише один доїхав... Побродив він по Києву і не захотів ризикувати – повернувся назад, додому.
Тоді я знайшла того Василя і сказала: “Поверни гроші”. Він сказав, що поверне, але обіцянку виконувати не поспішав. Коли стало остаточно зрозуміло, що свої $ 2500 я від Василя назад не отримаю, звернулася до Віри Пстрак. Вона сказала: “Всі питання до Василя, я в тебе грошей не брала, він мені дав тільки комісійні 100 доларів”.
Син написав заяву до Піскуна. На неї відкривали діло, потім закрили, бо свідків нема, доказів нема. Займався цим Генеральний прокурор, Служба безпеки України.

На той момент, коли це діло закрили, у Віри Пстрак вже була потужна “політична криша” на всеукраїнському рівні. Але не буду забігати вперед, бо з її життя в середині 90-х років вдалося дізнатись багато цікавого. В цей час вона йде на авантюри, провокує, свариться з людьми і шукає шляхів до заможності в новій “демократичній” державі. Користь їй приносить не тільки знайомство з аферистами, що роблять фальшиві візи – в рамках програми обміну досвідом українсько-німецької асоціації “Земля і люди” (яку, до речі, очолював нардеп Олександр Ткаченко) в Україну приїзжають бізнесмени з Німеччини, і вона знайомиться з ними, зав’язує корисні зв’язки, не втрачаючи надії “підчепити” когось із них та поїхати за кордон.

Хамство

Втім, ці стратегічні задуми не дозволяють жити на широку ногу, і у повсякденному житті та людських стосунках пані Пстрак постає перед сусідами як звичайна “жлобиха”. Її сусідка Роза розповідає:

- Коли я приїхала з Германії, вона прийшла до мене в гості. Їй сподобався німецький килим. Вона попросила продати його. Відносини у нас були начебто дружні, я подумала і погодилась – Віра давала щедру ціну. Вона забрала килим і сказала, що заплатить пізніше. Грошей від неї я так і не дочекалася, тому розірвала з нею всякі стосунки.



В цьому будинку лише один під’їзд.
Віра Пстрак жила на 3 поверсі,
а замість іномарки на фото
в середині 90-х тут був припаркований
її “жигуль”.

В іншій історії, яку розповідає Марія Вербицька - сусідка з поверху нижче від квартири Віри Пстрак, яскраво видно весь її характер:

- Наша сім’я натерпілася від цієї аферистки, як ніхто інший. Вона залила нашу квартиру – 18 літрів води пролилося, у нас впала стеля в ванній кімнаті. Вона пообіцяла відшкодувати збитки. Ми почекали, нагадали їй про обіцянку. Вона знову пообіцяла заплатити за нашу зіпсовану стелю, за меблі. І продовжувала обіцяти, а потім їй, мабуть, набридло прикидатися добропорядною жінкою і вона почала хамити нам та погрожувати. Мого чоловіка, що нагадав їй про борг, схопила за барки і подерла йому обличчя. “Не дам вам ні копійки, забудьте, бо я зроблю вам неприємності” - казала. Тоді ми подали на неї в суд. Вона почала нас залякувати, вимагала забрати свою заяву, але ми стояли на своєму. Справу було вирішено в нашу користь. Оскільки виконувати рішення суду Віра не збиралася, ми попросили судового виконавця арештувати її “жигуль”. І от, коли він прийшов з автоінспектором за машиною, вона накинулася на автоінспектора, зірвала з нього погони! Уявіть, яке хамство... Потім вона таки заявила, що віддасть гроші. Коли прийшов судовий виконавець Радомінський, вона йому сказала, щоб мій чоловік спустився на вулицю і стояв під її вікном. З вікна вона кинула чоловікові целофановий пакет з грошима.


Читайте далі:


( ЧАСТИНА ДРУГА. Приворожила закон. Наїзд на сина. Близьке знайомство з Олександром Ткаченком. Як Олександр Ткаченко нагрів український держбюджет на $ 70 000 000. Коханка Ткаченка. )

( ЧАСТИНА ТРЕТЯ. Заради шикарного життя в США Пстраки обанкротили концентратно-дріжджовий комбінат. Земельна афера. Чому чортківська відьма звела наклеп на журналіста. )

Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 12 comments