Юрій Шеляженко (sheliazhenko) wrote,
Юрій Шеляженко
sheliazhenko

Мій приятель, пан Ч.

Мені рідко сняться класні сни, тому я не ображаюся на свого приятеля за побудку кожного дня.

"Прокидайся! Ти вже багато втратив!", каже мені пан Ч., безцеремонно висмикуючи з ліжка.

Він нагадує мені про зустрічі та новини. Якщо б не він, я забув би, що навколо вирує життя.

"Альо!", кричить чергова жертва інтерв'ю, телефонуючи, щоб дізнатись, коли її одкровення опублікують, "Пан Ч. каже мені, що ви не дуже поспішаєте?"

І доводиться казати, що я дуже поспішаю, і жену вперед, і, захеканий, несамовито клацаю по клавіатурі ноутбука - в метро, в парках і на вулицях, в якихось просторих, освітлених неоном приміщеннях, під монотонний гул живих патефонів на сцені, що повторюються, і повторюються, і повто...

Іноді пан Ч. набирає номер мого мобільника.

"А ну перезвони мені мерщій!", волає він. І я телефоную йому, щоб дізнатись, куди я запізнився на цей раз.

Одного разу пан Ч. образився на мене. Він прийшов тоді, коли я мріяв, і потягнув тусуватися.

"Відчепись. Не бачиш - мрію?", сказав я йому. Він образився і зник. Без нього було сумно і безладно.

Але пан Ч. завжди повертається, і знову кличе кудись, і знову біжить, задаючи темп.

Він хоче бути моїм володарем. І це єдине, в чому він безнадійно запізнився - вже на багато років.
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments