?

Log in

No account? Create an account


«Лихі 90-ті» повторюються на якісно новому рівні беззаконня. Раніше бандити захоплювали підприємства, тепер – цілі міста. Таке враження складається після обшуків в міськрадах Бучі та Ірпеня.

«Захопили Бучанську міську раду і не допустили працівників на роботу. Вивели просто всіх, обшукували. Це шкода людям, шкода місцевому самоврядуванню. Люди прийшли до міської ради отримати адміністративні послуги, вирішити свої питання, а тут все закрито. В результаті забрали всі рішення сесійні з 2002 по 2016 рік. Це знущання над людьми, адже ці документи важливі для простих людей. Як можна спокійно дивитися, коли заходять в приміщення з автоматами?!» – розповідає Галина, учасниця мітингу на підтримку мера Бучі Анатолія Федорука. Схоже свавілля творилося і в Ірпені. Генпрокуратура спільно з поліцією і СБУ організувала «маски-шоу» в двох міськрадах за найгіршими зразками східних диктатур.



Місцеві громади відповіли на тиск масовими акціями протесту: блокуванням київської траси, тисячними пікетами під столичними органами влади.



Особливо дотепну акцію протесту влаштували під Генпрокуратурою: люди просилися на прийом до Юрія Луценка і гриміли алюмінієвим посудом, нагадуючи генпрокурору його обіцянку тримати на робочому столі алюмінієву кружку, з якої він два роки пив чай в колонії, щоб пам'ятати, що "політичні репресії неможливі в новій Україні".



"Не дамо рейдерам захопити Бучу", "Федорук - наш мер!" – такий лейтмотив акцій протесту. Алла Ященко, активна городянка Бучі, каже: "Ми бачили Бучу в 1997 році і бачимо Бучу зараз, як вона розквітла. Ми не хочемо, щоб в Бучі відбувалися ганебні речі. Ми підтримуємо свого мера і сподіваємося, що він гідно вийде з цієї ситуації. Якщо громада піднялася, а громада у нас згуртована і єдина, рейдерського захоплення не вийде". Їй вторить бучанец Олександр: "Ми протистоїмо політичному тиску на наше місто, політичному рейдерству деяких київських політиків з великими амбіціями, які хочуть підім'яти під себе Бучу. Підтримуємо нашого мера, політику нашої влади. Ми прийшли вимагати, щоб рейдери прибрали руки від нашої улюбленої Бучі ".

На пікеті у Генпрокуратури був і такий плакат: "Обшуки в Приірпінні – це політичне замовлення". Таку думку громадськості непрямо підтвердив депутат Сергій Лещенко, за словами якого, репресіями проти Федорука та Карплюка в Генпрокуратурі займається так званий «департамент Кононенко-Грановського», що спеціалізується по фабрикації «делікатних» політичних справ в інтересах олігархів з оточення президента Порошенко.

Якби кишенькові прокурори знайшли хоч якийсь кримінал, про це вже гриміли б усі телеканали. Але після гучних обшуків запанувала повна мовчанка. Отже, нема до чого причепитися? Звичайно, в вилученій земельній документації виконавці політичного замовлення зараз гарячково шукають зачіпки, але навряд чи знайдуть щось більше, ніж звичайні бюрократичні нестиковки, яких вистачає в будь-якій паперотворчості.

Піар-супроводом рейдерської атаки на міста Приірпіння займається народний депутат Ольга Червакова, що прославилася як головний рупор надокучливого галасу навколо «незаконної забудови Біличанського лісу» – це, до речі, привід для рейдерської атаки Генпрокуратури, головне звинувачення проти Федорука. Тим часом, адвокат Сергій Ярош давно провів ґрунтовне історичне дослідження, порився в архівах і виявив, що ліс насправді не Біличанський, а Берковецький (Берківці – стара назва селища Коцюбинське) . Спори київських діячів з начальством сусідніх містечок і селищ про право розпоряджатися цим лісом тягнуться вже ціле століття, а зараз свої вагомі претензії на ліс заявили господарі нової України – олігархи.

Близько десяти років тому, покладаючись на «дружбу» зі столичним екс-мером Черновецьким, олігархи Пінчук і Фірташ вклалися в будівництво елітного житлового комплексу «Коцюбинський» в тому самому Берковецькому лісі. З комерційної точки зору це був вірняк: житло в рекреаційній зоні дорого коштує. Однак з юридичної точки зору будівництво було авантюрою: земля спірна, не розмежована між Києвом і сусідніми населеними пунктами. Для перестраховки в новому житловому комплексі поселили менеджмент і журналістів з олігархічних телеканалів. Наприклад, Ірина Федорів, начальник інформаційно-аналітичного відділу телеканалу Пінчука «СТБ», рекламувала забудовника, виступала організатором громадських рухів інвесторів житлового комплексу «Коцюбинський» на підтримку олігархів і лобіювала їхні інтереси в Коцюбинському селищній раді. Приблизно тим же займалася Червакова, і не тільки на СТБ, а й в медіа-імперії Фірташа, на телеканалі «Інтер». Кажуть, що вона бореться за переворот в Приірпінні з шкурних інтересів – претендує на 10 гектар Берковецького лісу.

Опальні мери стверджують, що обшуки в міськрадах Бучі та Ірпеня пов'язані з помстою за перемогу на виборах. Судячи з усього, це правда, причому історія з виборами теж має відношення до Берковецького лісу. Справа в тому, що з початком децентралізації у 2015 році селище Коцюбинське вирішило приєднатися до Ірпеня, а не до Києва, як хотілося б власникам ЖК «Коцюбинський» (адже столична нерухомість дорожче нерухомості в області, та й нові забудови в лісі дешевше буде легалізувати усталеним корупційним конвеєром, через Київраду). Рішення Коцюбинської селищної ради про приєднання до Ірпеня негайно поламали через продажні суди, а потім продавили через контрольований олігархами парламент дострокові місцеві вибори в Коцюбинському. Таке беззаконня навіть продажні судді змушені були скасувати, хоча за своїм звичаєм зіграли в «ні вашим, ні нашим» – «забули» скасувати самі вибори, створюючи загрозу двовладдя. На покупку голосів виборців і різні провокації були кинуті величезні кошти, раз у раз маленьке селище потрапляло в національні новини. Але отримати більшість в селищній раді галасливій банді кишенькових олігархічних «активістів» не вдалося. Мандати розділилися порівну. Тоді-то і пустили в хід велику артилерію – атаку прокурорів на чолі з самим Генеральним. Мабуть, вирішили грати по-крупному: знищити самоврядування і приєднати Бучу та Ірпінь до Києва. Тільки з чого олігархи вирішили, ніби міста Приірпіння буде легше захопити, ніж селище Коцюбинське, яке по-партизанськи хвацько дало їм відсіч?

Рейдерські атаки олігархів – забудовників Києва на сусідні міста ведуть до нового витка дестабілізації ситуації в Україні. І перекриття автотрас з паралельними гучними акціями в столиці лише перший тривожний дзвінок. Поки що Україна залишається єдиною країною лише через надії місцевих еліт на збереження залишків старого олігархічного консенсусу, нині неабияк розхитаного революцією і війною. Демонстративною атакою на місцеві еліти олігархічне оточення Петра Порошенко вибиває грунт з-під ніг глави держави, посилюючи відцентрові настрої на місцях, озброюючи сепаратистів чудовими прикладами «свавілля київської хунти» і провокуючи появу «народних республік». Ми все ж сподіваємося, що Глава Держави турбується про збереження єдиної Соборної України більше, ніж про прибутки друзів-олігархів, і зрозуміє загрози, що криються в спробах рейдерського захоплення міст, та дасть по руках рейдерам. Поки ще не пізно.

Юрій Шеляженко, редактор газети "Правдошукач"
25 липня кожного року віруючі в найвищу цінність людини відзначають велике релігійне свято, один з Днів Моралі – День Вірності Собі. У цьому 2016 Році Всесвіту до свята приурочений випуск другого, доповненого видання книги “Душевна релігія: священне писання, традиційний устрій, моральний закон і богословська наука релігійної віри в найвищу цінність людини”. Перше видання побачило світ у 2015 Році Енергії.



У книжці “Душевна релігія: священне писання, традиційний устрій, моральний закон і богословська наука релігійної віри в найвищу цінність людини” представлене Священне писання та інша богослужбова література релігійної віри в найвищу цінність людини – душевної релігії і вічного духовного руху творення Бога як людського ідеалу через віру в себе, вірність собі, володіння собою. Видання призначене у допомогу віруючим, щоб одноособово чи разом з іншими сповідувати душевну релігію, відправляти обряди душевної релігії, самостійно опановувати і розвивати віровчення, етику та організацію душевної релігії і відкрито виражати свої релігійні переконання, вільно поширювати душевну релігію. Це настільна книга для віруючих в найвищу цінність людини і всіх, хто цікавиться та бажає оволодіти душевною релігією.

Друге видання, порівняно із першим, більше за обсягом (180 стор. порівняно з 124 стор.). Доповнення переважно торкнулися розділу “Богословська наука душевної релігії”. Додано підрозділи “Душевна етика”, “Соціальна доктрина душевної релігії”, “Богословський коментар до формули віросповідання “Щиро сповідую душевну релігію”, “Організаційно-правові питання утворення душевних спільнот”, “Обряд гармонізації”, “Іконопис душевної релігії”. Виклад новітньої історії душевної релігії став більш розлогим. Розширено також список літератури.
Адреса петиції: https://petition.president.gov.ua/petition/26749

СУТЬ ЗВЕРНЕННЯ:
Предоставить зеленую улицу правоохранительным органам в расследовании убийства Павла Шеремета
Прізвище, ім’я, по батькові автора (ініціатора): Шеляженко Юрій Вадимович
Статус: триває збір підписів
Петиція №22/026749-еп. Подана 20.07.2016
Дата початку збору підписів: 20.07.2016

ТЕКСТ ЕЛЕКТРОННОЇ ПЕТИЦІЇ:
Президенту Украины Петру Порошенко

Президенту Российской Федерации Владимиру Путину

Президенту Республики Беларусь Александру Лукашенко

Открытое письмо

20 июля 2016 года в Киеве демонстративно убит журналист Павел Шеремет. Этот акт террора призван запугать журналистов и общество в целом. Но мы не собираемся дрожать от страха и поступаться свободой слова.

Павел Шеремет неоднократно критиковал первых лиц Беларуси, России, Украины. Если кто-то из них рассчитывал избавиться от критического голоса, пусть будет уверен, что теперь этих критических голосов станет больше. Правду нельзя замолчать.

Мы требуем, чтобы правоохранительные органы неотложно нашли по горячим следам исполнителей и заказчика возмутительного преступления.

Мы рассчитываем, что в украинских правоохранительных органах есть люди чести, которые выполнят свой долг, а если след будет вести в Россию или Беларусь – что там тоже найдутся честные люди, готовые оказать содействие в установлении истины и привлечении преступников к ответственности.

Мы обращаемся к высшему руководству Украины, России и Беларуси с требованием не вмешиваться в следствие и предоставить зеленую улицу правоохранительным органам в расследовании убийства Павла Шеремета, включая, при необходимости, международные меры для поимки преступников.

Любая волокита, любые проволочки с установлением виновных в убийстве, любое политическое влияние и политические спекуляции будут восприняты нами как признаки заинтересованности в покрытии преступников, а значит, причастности к преступлению.
Громадська організація "Українська Рада Вільнодумців і Віруючих" оприлюднила відкритий лист про неприйнятність, ненауковий та протиправний зміст "Релігієзнавчої експертизи віровчення, обрядової практики та організаційної структури релігійної громади "Божичі" за підписом доктора філософських наук, професора кафедри культурології Інституту філософської освіти та науки НПУ ім. Драгоманова Юрія Павловича Чорноморця.

"Ю. Чорноморець взагалі не мав права здійснювати подібну судову експертизу, оскільки, по-перше, всупереч закону та ухвалі суду він не був приведений до присяги експерта та попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, і по-друге, оскільки Ю. Чорноморець неодноразово публічно заявляв про своє негативне ставлення до язичництва, що викликає сумніви у його неупередженості як експерта" - йдеться у листі.

Українська Рада Вільнодумців і Віруючих заявляє, що зміст релігієзнавчої експертизи Ю. Чорноморця суперечить основам наукового підходу в правознавстві та релігієзнавстві. У висновку "експертизи" не вказано питання, що ставилися експерту, та відповідь на них, чітко не вказано об'єкт, предмет, методику дослідження, відсутній перелік наукової літератури, яка використовувалася у дослідженні.

У відкритому листі піддається критиці висновок "експертизи", який Ю. Чорноморець сформулював таким чином: "Розгляд матеріалів справи із звертанням до інформації, яка є у відкритих джерелах (ЗМІ, інтернет, сайт Сергія Небоги) свідчить про те, що Сергій Небога провадить діяльність, не передбачену зареєстрованим статутом, чинить систематичний обман та шахрайство, замість неоязичницької релігії проповідує та практикує сатанізм. Де-факто громади "Божичі" як громади "слов'янських неоязичників" не існує, і тому підстав для збереження її державної реєстрації не існує".

Зазначений висновок, на думку Української Ради Вільнодумців і Віруючих, свідчить про те, що Ю. Чорноморець перевищив повноваження судового експерта: замість дослідження наданих судом на експертизу матеріалів він без належних правових підстав вдався до оцінок інформації зі сторонніх джерел. Вивчення діяльності юридичної особи, релігійної громади "Божичі", Ю. Чорноморець підмінив вивченням діяльності фізичної особи, Сергія Небоги, причому безпідставно звинуватив його у шахрайстві через надання Небогою платних послуг як фізичною особою-підприємцем, хоча ці послуги надаються не від імені релігійної громади.

"Не витримує критики і твердження Ю. Чорноморця про те, що С. Небога "замість неоязичницької релігії проповідує та практикує сатанізм". У цьому твердженні мається на увазі, що сатаністи не можуть причислятися до неоязичників. Однак серед науковців є різні думки на цей рахунок, тому з боку Ю. Чорноморця нечесно видавати позицію своєї релігієзнавчої школи за істину в останній інстанції, навіть не згадуючи, що існують інші наукові підходи. Як вказує О. С. Сморжевська у статті "Неоязичництво/рідновір'я з точки зору християнства", в працях православних авторів часто ототожнюються неоязичництво і нацизм, неоязичництво й сатанізм; «неоязичництво є певною мірою обгорткою для сатанізму». Західній релігієзнавчій науці відома неоязичницька сатаністська релігія Адонізм (Adonism), яку заснував у 1925 році німецький езотерик Франц Сатлер, продовжуючи давньогрецький культ поклоніння низці богів на чолі з богом Адонісом, якого Сатлер прирівнював до християнської фігури Сатани. У енциклопедії Джеймса Льюїса "Сатанізм сьогодні" наводяться статистичні дані про те, що більшість сучасних сатаністів належать до неоязичницьких релігій та магічних груп. Сергій Небога заявляє, що від свого вчителя він навчився слов'янському чорнокнижжю і таємницям темних духів, а потім він став пророком Сатани, здавна відомого нашим предкам як язичницький Чорнобог, творця світу і джерела всіх благ, таких, як їжа, секс, гроші, здоров'я, і називає свою релігію неоязичницькою; очолювана ним громада «Божичі» проводить обряди очищення вогнем і водою в ніч на Купала подібно до всіх язичників. Якщо навіть за деякими науковими класифікаціями вчення Небоги не є неоязичницьким (і, навпаки, за деякими іншими може бути неоязичницьким), останнє слово у самовизначенні назви та змісту власної релігійності належить не науковцям, а самим віруючим, бо саме в цьому полягає принцип свободи релігії. Європейський Суд з прав людини, зокрема, у справі "Свято-Михайлівська парафія проти України", неодноразово наголошував на необхідності дотримання державою принципу автономії релігійних організацій у віросповідних питаннях та організації свого внутрішнього життя" - зазначено у відкритому листі Української Ради Вільнодумців і Віруючих.

Також у відкритому листі вказано, що твердження Ю. Чорноморця про те, що релігійної громади "Божичі" "не існує", засноване на відвертих домислах, дослівна цитата з висновку експертизи: "...якби релігійна громада існувала реально, Сергій Небога не упустив можливості продемонструвати її прихильників на телебаченні".

Українська Рада Вільнодумців і Віруючих вважає також, що і судом допущено порушення процесуального закону при направленні матеріалів справи на експертизу. Всупереч ч. 1 ст. 144 ЦПК України в ухвалі Смілянського міськрайонного суду Черкаської області (судді Манька М.В.) від 19 січня 2016 року про призначення експертизи не зазначено, з яких питань потрібні висновки експертів та перелік матеріалів, що передаються для дослідження. Показово, що представник релігійної громади "Божичі" на судовому засіданні 8 вересня 2015 року заявив, що матеріали справи не містять доказів діяльності релігійної громади «Божичі», а за відсутності таких доказів проведення об'єктивної експертизи неможливе. Більше того, відстоюючи самостійність релігійних організацій у вирішенні питань свого віровчення та внутрішнього устрою, Українська Рада Вільнодумців і Віруючих вважає неправомірним втручанням держави у внутрішні справи релігійних організацій примусове проведення релігієзнавчих експертиз з питань віровчення та устрою релігійних організацій відверто ворожими до нових ідей та прихильними до релігійних монополій експертами. Коли призначені владою експерти відбирають особисту автономію віруючих, узурпують їхнє право самостійно визначати свою віросповідну приналежність та жити відповідно до власних вірувань (не порушуючи, звісно, прав інших людей), це є неприпустимим порушенням права людини на свободу думки, совісті та релігії, передбаченого статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

"Українська Рада Вільнодумців і Віруючих закликає Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова відкликати тенденційну релігієзнавчу експертизу Ю. Чорноморця, яка не відповідає вимогам п. 1 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про судову експертизу" і всупереч вимогам наукової об'єктивності спрямована на голослівну дискредитацію релігійної громади "Божичі". Ми також закликаємо Смілянський міськрайонний суд Черкаської області не брати до уваги тенденційну релігієзнавчу експертизу Ю. Чорноморця та залишаємо за собою право звернутися до правоохоронних органів у зв'язку з можливою наявністю в діях судового експерта складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 384 КК України (завідомо неправдиве показання)" - йдеться у відкритому листі.

Громадська організація “Українська Рада Вільнодумців і Віруючих” утворена 13 червня 2016 року з метою звершення і захисту прав, свобод, принципу особистої автономії, реалізації суспільних інтересів у мирному розвитку і поширенні світоглядів, релігій, ідей, діалогу, полеміки, та зареєстрована 17 червня 2016 року (реєстраційний номер запису в Реєстрі громадських об'єднань № 1460427).


Убийцам, которые не убивали

Ты говоришь "я невиновен",
Но как же, плут, тебе поверить?
И праведники, и злодеи
Не сознаваясь, алчут крови.

Ты словлен, сломлен и избит.
Кто б ни скрывался, ты попался.
Признался - так не отпирайся,
Года сиди в тюрьме, терпи!

Родным же горе на свободе,
Где палачи, убийцы ходят,
Чтут злость в законах между строк.

Домой вернешься только чудом -
Не признают ошибок судьи.
Какой от подлых судей прок?
...............................

Убивцям, які не вбивали

Ти кажеш "я невинуватий",
Проте і праведник, і злодій
Не каються й жадають крові.
Кому ж з вас можна довіряти?

Тепер не відпирайсь, не ний.
Хто б не ховався, ти спіймався,
Побитий, зламаний, зізнався -
Роками гнитимеш в тюрмі!

А рідним горе на свободі:
Там, де кати і вбивці ходять,
В законах - злоба між рядків.

Додому верне тільки диво:
Не визна суд, що помилився.
Що візьмеш з підлого судді?
...............................

To killers, who didn't kill

"I'm innocent" is what you say,
But can I really just trust you,
When both the wicked and the righteous
Did not confess and blood they crave?

And you arrested, broken, beaten.
Somebody hid, but you got caught.
Admitted crime you can't cross out.
Next painful years in jail you sittin'.

The freedom sorrow for your relatives
Nearby the torturers and killers
With laws of evil amid lines.

So miracle only bring you home.
Court didn't repent in errors own.
On the vile judges you can't rely.
...............................


Вадим Гладчук та Юрій Шеляженко оскаржили до Вищого адміністративного суду України протиправний закон узурпатора Порошенка та його посіпаки Філатова «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», яким передбачено, що виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді.

У позові зазначено, що такий закон суперечить природному праву позивачів на свободу об’єднання довірителя зі своїм представником у судах без примусу представника до вступу в професійну асоціацію, відповідно до гарантій статті 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 20 Загальної декларації прав людини.

За порушення свого права на свободу об'єднань позивачі просять суд стягнути з відповідачів символічну суму: 1 гривню. Адже якщо раптом суд прийме справедливе рішення, саме визнання монополії адвокатури протиправною буде достатньою компенсацією, бо протиправний закон можна не виконувати.

За словами Гладчука, символічна сума позову обрана для того, щоб не платити грабіжницький судовий збір, встановлений посіпаками режиму Порошенка з метою унеможливити доступ більшості громадян до правосуддя: «Порошенко і його банда не збираються нести відповідальність за свої злочини і антинародну тиранію. Вони не хочуть платити за свої вчинки, але примушують всіх інших платити їм данину. Тому, схоже, державну владу в Україні банально узурпувала банда містечкових рекетирів».

«Якщо мафія хоче відібрати у людей права і свободи та продавати напівправду, напівсправедливість через посередників, змусити людей до користування наддорогими і неякісними платними послугами монопольної адвокатури замість користування природним правом на свободу об’єднання, люди просто повставатимуть проти тиранії цієї мафії і матимуть на це повне право, бо такі мафіозні маніпуляції є завідомо нелегітимними і не мають нічого спільного із державою, правом, демократією, які просто руйнуються цією монополією адвокатури» – пояснює правознавець Юрій Шеляженко, – «Істинними законами є неписані закони природи, виражені у цілісності всього буття та захищені причинно-наслідковим зв’язком свободи і відповідальності. Ці закони здавна відомі науковцям і знайшли вираження у міжнародних актах цивілізованих націй, таких, як Загальна декларація прав людини та Європейська Конвенція з прав людини. Я кажу про право на життя, гідність, власність, на свободу думки і слова, на об'єднання з іншими людьми для захисту своїх прав, тощо. Формальні норми будь-якого законодавства є дійсними у разі, якщо вони доповнюють закони природи на користь розширення природних прав людини, у разі ж невідповідності законам природи формальні норми законодавства є нікчемними. Дивно, що наші оскаженілі можновладці з дипломами юристів-міжнародників не розуміють таких простих та фундаментальних речей. Очевидно, рано чи пізно їм доведеться навчитися на власному досвіді, що таке природне право і як люди повстають проти тиранії, захищаючи свої права».

Нагадаємо, що 25.11.2015 року президент України П. О. Порошенко подав «Проект Закону про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», яким передбачено, що виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді. 02.06.2016 р. Верховною Радою України було прийнято відповідний закон, а 24.06.2016 р. президент України П. Порошенко його підписав. Закони України є нормативно-правовими актами, виконання яких Українська держава вимагає від людей, що перебувають в її юрисдикції, в т.ч. примушує людей до їх виконання. Водночас, закони, що не відповідають природним правам людини, є завідомо несправедливими. Їх виконання суперечить людській природі та, коли таке взагалі можливе, представляє собою шкоду для людини, суспільства, держави та всього людства. Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Це означає, зокрема, що закони мають відповідати природним правам людини. Закони, які суперечать природним правам людини, є нікчемними і не підлягають до виконання.

За словами Юрія Шеляженка, позивачі знайомі із протиправною позицією вищих судів України про те, що процедура прийняття актів Верховною Радою України, зокрема законів (вияв законодавчої ініціативи, реєстрація законопроекту, розгляд законопроекту, прийняття закону, його підписання і оприлюднення), нібито, є здійсненням Верховною Радою України законотворчої функції, а не владних управлінських функцій, і вважають цитовану позицію виявом правового нігілізму, що виражається у відмові органів правосуддя захищати справедливість і природне право людини не виконувати вимоги законодавчих актів, які суперечать природним правам людини.

У разі, якщо руйнація правосуддя в Україні та нав’язування кишенькових судів, прокуратури та адвокатури Порошенка під виглядом «реформи» продовжиться, позивачі привертатимуть увагу міжнародних структур до такої деградації правосуддя в Україні та готові організувати громадянський спротив монополії адвокатури, — заявив правозахисник Вадим Гладчук.


Конституція кохання

У кожнім серці свій закон
І власні пристрасті шалені.
Кохання ритми незалежні.
Буття пульсує в унісон.

Не бійся з правдою зустрітись.
Рости, зізнайся про бажання.
Охопить світ твоя душа,
Розділить із тобою вічність.

Недоторканних, безсердечних,
Нелюбих гнати недоречно.
Хай грають в ненависть малі.

Кохай і любих, і нелюбих,
А вдячні виб'ються у люди.
Роз'їсть невдячних сіль землі.


Constitution of Love

We are the hearts of own law.
Our passions strong and never ended
And rhythm of love is independent.
All Universe is pulsing so.

Don't be afraid to meet with truth.
Grow up. Admit your deep desire.
Your soul embraces the world entirely
And share eternity to you.

Don't wipe unwanted, untouchables,
Unnecessary, even heartless.
Hatred is game of smaller hearts.

Love undesirables and desirables.
Those grateful will merit human life,
Ungrateful be melt in salt of earth.


Конституция любви

Во всяком сердце свой закон,
Союз страстей непобедимый
И независимые ритмы.
Пульс света бьется в унисон.

Расти, не бойся с правдой встречи,
Признай желания, решайся.
Охватит мир твоя душа,
Чтоб разделить с тобою вечность.

Не оттолкни и нежеланных,
И недотрог, и бесталанных,
Игрою в гнев не умались.

Блажен, кто равно всех полюбит.
Из благодарных выйдут люди,
А вредных соль земли растлит.
usa supreme court.jpg

«В судовій системі візитівкою реформ міг би послужити компактний Верховний Суд, наповнений новими людьми». Б. Ложкін, «Четверта республіка».

Суддя Семюел Чейз втомився вершити правосуддя у Верховному Суді Сполучених Штатів. І не те щоб він зневажав священний обов’язок, покладений на нього чотирнадцять років тому, як тільки федералісти очистили храм правосуддя від неслухняного Ратледжа, противника мирної торгівлі з ворогом американської незалежності – королем Георгом. Просто здоров’я підвело. Здавалося, наче в суглоби хтось забиває цвяхи. Набряки червоної плоті навіювали божевільну думку, ніби він заживо кинутий горіти в пеклі. Суддю мучила подагра.

До того ж, важко вникати в подробиці заплутаних справ, постійно думаючи про свої борги. В цих думках не містилося ні граму каяття, вони були такими: «Чи я проклятий? Наша партія федералістів роками господарювала в цій країні. Ми і тільки ми створили Сполучені Штати! Чому ж інші купаються в золоті, а мені дісталося тільки море грязюки?!».

Коли Чейз пригадував, скільки коштували маленькі розкоші та великі спекуляції, серце починало боліти. Він здогадувався про наближення смерті й припускав, що помре від сердечного приступу.



Джордж Вашінгтон призначив Чейза суддею довічно, але наступні президенти Адамс і Джефферсон постаралися вкоротити йому віку. Не давали жити спокійно, все щось реформували, ламаючи нормальний ритм життя.

І найбільш прикро, що в своєму штаті Чейз був першим реформатором. Хто знає, може, він би писав Конституцію Сполучених Штатів у якості представника народу Меріленду, якщо б його кар’єру не поламали газетярі-пасквілянти. Розвели плітки про те, як борець за свободу під прикриттям мандату конгресмена монополізував флотські поставки борошна. Переобратися до конгресу не вдалося. Навіть двері генеральної асамблеї штату виборці закрили перед ним через мстиву і невдалу опозицію схваленню Конституції, підготовленої без нього.

Остаточно загубивши репутацію, Чейз повернувся до юридичної практики й досяг неабияких успіхів, дослужився до верховного судді штату. Вороги називали його вішателем. Друзі – дідуганом з копченим обличчям. Підтримка друзів виручала його у скруті, та й вони мали дякувати йому за протекцію в революційні роки, за капітал, сколочений на конфіскаціях майна монархістів. Потім революційні трофеї обернулися грабунком громади: Банк Англії конфіскував заощадження штату Меріленд. Два десятки років Чейз вів переговори, перш ніж вдалося повернути гроші народу.

Він не покидав планів розбагатіти, але в комерції йому ніколи не щастило. Тільки поважне становище в суспільстві примушувало кредиторів судді Чейза терпіти і чекати виплат. А той вже облишив надію розрахуватися з позикодавцями. Твердо намірився залишити борги у спадок двом синам, хоч вони і без того настраждалися через необдумані рішення батька. Мрії братів досягнути успіху розбилися об глуху стіну непопулярності родини Чейзів. Їхні сестри теж відчували труднощі з пошуком заможних наречених. Дідуган з копченим обличчям наставляв синів долати труднощі силою волі, а проблемами доньок взагалі нехтував, посилаючи їх до матері.



З Анною він одружився за рік до того, як почав власну адвокатську практику. Вечорами після роботи помічник адвоката водив дівчину в театр, потім вони цілувалися в парку. Він казав їй, як любить її, як мріє прожити все життя з нею в місті, названому її іменем. Звісно, це був жарт. Аннаполіс отримав свою назву на честь дружини англійського губернатора, барона Балтимора, але вони дійсно оселилися в цьому місті, тут їх спіткали всі радощі та трагедії. Анна захоплювалася політичними успіхами чоловіка, але троє їх дітей померли, і невтішна мати не пережила цього. Після її смерті суддя подорожував до Великої Британії, де одружився на жінці зі схожим іменем, Ганною, яка була донькою лікаря. То був тричі продуманий вибір, продиктований турботою про здоров’я родини, побоюванням нетерпимої розкутості американок і небажанням звикати до нового імені дружини. Вже у шлюбі ані Анну, ані Ганну він не балував увагою. Хіба що по ночах. Доньок у нього було четверо, любові до них вистачало лише на те, щоб раз на тиждень відвідати з сім’єю церкву – і то за звичкою, переданою батьком, протестантським священиком.

Байдужість судді до інтересів жінок не обмежувалася домашнім життям. Він був радикальним противником визнання рівних прав жінок із чоловіками і публічно лаяв суфражисток, розоряючись на тему, що загальне рівне виборче право спричинить безлад, анархію і охлократію. Гострий язик часто підводив суддю, перетворюючи на зручну мішень для памфлетистів. Однак скандальна слава наповнювала доларами кишені інших, а його залишала ні з чим.

Семюел Чейз заздрив тим, хто, на відміну від нього, зумів збагатитися під шумок політичних баталій. Заздрив тим же ділкам з Джорджії, котрі хапнули резервації. Завдяки покровительству губернатора придбали половину штату по три з половиною долари за квадратний кілометр. Тільки не питали індіанців, мешканців купленої землі, що вони думають про таку оборудку.

Преса роздмухала скандал навколо земель Язу. Новий губернатор скасував дозволи на шахрайські контракти. І тут ці спритники, Флетчер з Пеком, примудрилися поставити на вуха судову систему й вийти сухими із води. Один продав іншому спірну ділянку. Той вчинив позов про повернення коштів, сплачених за землю, втрачену через політику нового губернатора Джорджії.

На вечері у Джона Маршалла – голови Верховного Суду – Семюел Чейз, зціпивши зуби, вислухав пораду: не беріть участі в прийнятті рішення, не підривайте авторитет цього рішення своєю репутацією. Верховний Суд готується визнати неконституційним закон штату про скасування сумнозвісних земельних контрактів. Махінації лендлордів будуть узаконені. Треба розуміти – таке рішення надто чутливе, щоб його підписував Семюел Чейз.

«Якого біса! Чи не мій підпис стоїть під Декларацією Незалежності Сполучених Штатів? І що, тепер вся нація заплямована іменем одного Чейза?!» – злився суддя подумки. Але минув той час, коли йому вистачало сміливості казати таке вголос. Натомість Семюел Чейз випив багато вина. Слугам під проводом дружини довелося тягнути додому на руках нестямну тушу старого гріховоди.

Прочухавшись наступного ранку і міркуючи без суддівської мантії про справу «Флетчер проти Пека», Семюел Чейз дозволив собі віддатися гарячій ненависті до обох цих успішних ділків.

Розум підказував йому, що федералістів погубила жадібність. Та якщо б судді випав шанс прожити життя знову, він повторив би свої помилки, тому що вірив усім серцем, що помилявся не він – помилялися інші, бунтівники та наклепники. Пам’ять Чейза ослабла, він забув, як у молодості був таким самим.

У 24 роки, як активіст громадської організації «Сини Свободи», майбутній суддя палив англійські гербові папери та опудала збирачів нового воєнного податку, яким король Георг зволив обкласти своїх підданців у колоніях. Чейз домігся скорочення витрат скарбниці штату, в куражі гонитви за славою урізав вдвічі платню священиків, включаючи власного батька. Виборці носили Чейза на руках і зрештою внесли до генеральної асамблеї Меріленда, делегувавши на перший континентальний конгрес. Юний революціонер засідав у десятках комісій, став одним з батьків-засновників Сполучених Штатів, їздив з Беном Франкліном у дипломатичні місії.

Іноземці радо зустрічали революціонерів, гроші лилися рікою. Франція та Іспанія не скупилися кредитувати партію федералістів, бо більш за все мріяли зруйнувати імперську велич Британії. Військом командував генерал Вашінгтон, казну тримав партійний лідер та міністр фінансів Гамільтон. В кожному штаті федералістам перепадав добрячий шмат. Спекуляції Чейза на поставках муки не були чимось незвичним і зійшли б йому з рук, якщо б правда не відкрилася у критичний момент: перед виборами.

Прагматичність була лейтмотивом американської революції, але дарма люди вірили, що власна держава не поводитиметься подібно до розбійника з великої дороги. Еліта нації несито прагнула влади. Якщо для більшості американців питання «Як сміє король вимагати податки з колоністів, не представлених в парламенті?» було не більш ніж приводом повстати проти фіскального грабунку, лідери федералістів довгий час звали себе лояльними підданими Його Величності й готові були поміняти свободу Нового Світу на теплі місця у Вестмінстерському палаці, серед англійських лордів та депутатів від громад. Король, однак, побоявся задовольнити такий апетит до влади: розумів, що ці акули проковтнуть його після найменшого прояву слабкості. Монархісти стали федералістами і навалилися з усією зажерливою пристрастю на власну націю, ними ж створену в формі федеративного союзу тринадцятьох суверенних колоній.

Скільки надій покладалося на цю федерацію, спілку вільних земель! Як не дивно, в її Конституції не знайшлося місця гарантіям прав людини. Все свободолюбство залишилося на сторінках пропагандистської книжки «Федераліст», збірки нашвидкуруч зліплених вирізок із партійної преси. Лише згодом один з трьох авторів книжки та п’яти авторів Конституції, майбутній президент Джеймс Медісон домігся прийняття конгресом біллю про права – десяти поправок до Конституції, в яких йшлося про свободу релігії, свободу слова і друку, недоторканність власності, право на зброю, суд присяжних, мітинги і петиції.

Семюел Чейз, безуспішно опонуючи схваленню Конституції генеральною асамблеєю Меріленда, теж нагадував колегам-законодавцям про права людини. Тільки він наполягав на тому, що Конституція має суворо обмежувати ці права! І якщо депутатського мандату за такі погляди він був позбавлений, то потім прославився як безстрашний суддя, коли у кримінальному суді Балтимора, не побоюючись помсти, наказав арештувати двох популярних ватажків бунту рабів-негрів та біженців, що спалахнув у французькому кварталі після повстання на Гаїті під проводом чорношкірого генерала Туссена Лувертюра. Шерифу забракло духу виконати наказ судді, тож Чейз особисто конвоював бунтарів до в’язниці.

Тим часом федералісти пересварилися в гучних склоках. Кожен заробляв, як міг, на міжнародній політиці та витисканні соків з куплених за безцінь земель.

Гамільтон не втомлювався вигадувати нові податки, що оберталося великими безладами. У Пенсильванії фермери-самогонщики відмовилися платити податок на віскі, розгромили і спалили фортецю податкового інспектора. Президент Вашінгтон виступив придушувати повстання на чолі 15-тисячного війська ополченців. Конгрес та Верховний Суд теж підтримували міністра фінансів. Суддя Чейз особисто проголосував за рішення в справі «Хілтон проти Сполучених Штатів», яким визнавалася законність податку на карети.

Ще більше неприємностей принесла відмова Гамільтона визнавати борг Сполучених Штатів перед Французькою Республікою. Ватажок федералістів твердив, що Сполучені Штати позичили десятки мільйонів ліврів у короля Людовіка, а не в нового уряду, який обезглавив їх кредитора гільйотиною на площі Революції в центрі Парижа.

З подачі Гамільтона голова верховного суду Джон Джей поїхав у Лондон укладати угоду про вільну торгівлю. Французи, які воювали з Англією, звинуватили американців у корупції. У відповідь конгрес почав обговорювати, чому французи не уклали зі Сполученими Штатами таку саму угоду. Скандал досяг кульмінації, коли стало відомо, що троє французьких дипломатів вимагали хабар за один тільки прийом у міністра Талейрана для початку переговорів.

Почалася «квазі-війна», неоголошена війна на морі Сполучених Штатів з Францією. Переможний флот Сполучених Штатів відбив у французьких каперів десятки торгових суден. Щоправда, тисячі було потоплено.

Як бунт самогонщиків знищив довіру до президента Вашінгтона, так і квазі-війна погубила репутацію його наступника Адамса. До влади рвалися демократи-республіканці Джефферсона під гаслами війни з корупцією та із Великою Британією, а суддя Чейз у Верховному Суді розбирався з претензіями капітанів європейських суден, помилково захоплених під час квазі-війни, бо американський флот прийняв їх за французів.

Джефферсон і Медісон першими відчули, що треба позбутися одіозного бренду федералістів – як раніше, не добившись свого від короля Георга, перестали називатися монархістами, як змія скидає стару шкіру в сезон линяння. Їхня нова демократично-республіканська партія спиралася на військових, а не на банкірів, подібних до Гамільтона. Міністр фінансів витрачав шалені гроші, друкуючи памфлети проти політичних суперників, однак після брудної виборчої кампанії у Нью-Йорку Гамільтона викликав на дуель і вбив влучним пострілом у печінку Аарон Бурр. Джефферсон балотувався у президенти в парі з Бурром як віце-президентом. Бурр вмів знаходити спільну мову з дрібними землевласниками, навіть озброїв сотню фермерів, щоб захоплювати землю і, звичайно, захищатися від податкових інспекторів.

Сполучені Штати кишіли такими приватними арміями. Імена їх ватажків – Бредфорд, Фріс, Шейс і багато інших – стали символами фіскальної революції, героїчного ухиляння від податкового грабунку. Тоді ще не народився Ганді з його ідеями ненасильницького спротиву англійським податкам на сіль. Але й фіскальні повстанці Сполучених Штатів починали з мирного видруковування петицій та памфлетів, втім, досить гнівних. Вони шукали місце в житті після війни за незалежність. Бредфорд був адвокатом, поки не очолив повстання проти податку на віскі. Фріс командував ротою федеральних військ під час придушення цього повстання, у відставці працював аукціоністом, і хто знає, що за іронія долі змусила його очолити власне податкове повстання. Але й байдужість уряду до петицій проти непопулярних податків зіграла свою роль.

Втрачаючи владу, федералісти міцно вчепилися в горлянку американцям. Президент Адамс домігся прийняття закону про жорстке покарання за критику уряду. Твердячи, що суддів треба контролювати, він створив апеляційні суди і в останню добу президентства щедро роздав суддівські посади затятим федералістам. Призначенці Адамса залишилися в історії як «опівнічні судді»: їх папери оформлювалися до півночі, до останньої години президентського строку, причому цю роботу не встигли завершити.

Наступному президенту Джефферсону хотілося бачити в судах демократів-республіканців, тому одні призначення попередника він не став дооформлювати, а інші анулював актом про ліквідацію судів. Щоправда, Верховний Суд, передбачений Конституцією, він не наважився ліквідувати. Тому перший з «опівнічних суддів» Джон Маршалл очолив Верховний Суд і одразу довів свою незаангажованість в знаменитій справі «Марбері проти Медісона», відмовивши іншому «опівнічному судді» Марбері в позові про дооформлення його призначення. Судова реформа президента Адамса була визнана неконституційною. У вашінгтонському будинку, що раніше служив оселею Марбері, нині живуть і насолоджуються видом на річку Потомак посли України в Сполучених Штатах.

Розібравшись з «опівнічними суддями», президент Джефферсон взявся за інших федералістів. Під гарячу руку потрапив і суддя Чейз. Його назвали зрадником, конгресмен Рандольф зажадав його імпічменту. У офіційному обвинуваченні йшлося, що суддя Верховного Суду тиснув на присяжних та виносив політично мотивовані вироки: засудив до смертної кари податкового бунтаря Фріса, впаяв сатирику Календеру значний штраф та дев’ять місяців тюрми за наклеп проти уряду. Не було секретом, що в разі успішного імпічменту Чейза за такою ж схемою готували відставку Маршалла.

Семюел Чейз сміявся над пред’явленими обвинуваченнями. Так, він міг наказати шерифу не відпускати виправданого присяжними баламута, погрожуючи новими звинуваченнями у підривній діяльності. Але хто з суддів не зробив би так само, щоб відновити порядок і громадський спокій?! Тим більше, на місці Семюела Чейза, який до призначення у Верховний Суд претендував на посаду генерального прокурора!

Попри старання віце-президента Аарона Бурра, сенатори виправдали Чейза за всіма обвинуваченнями. Він залишився суддею Верховного Суду і згодом зловтішався, коли самого Бурра було звинувачено в зраді. Віце-президент з приватною армією воював проти іспанців у Луізіані та мало не зірвав угоду президента Джефферсона з імператором Бонапартом про покупку земель французьких колоній. На Бурра доніс сподвижник, генерал Вілкінсон: він казав, що Бурр збирається захопити Луізіану і оголосити себе королем. Але єдиним доказом зради виявилася «копія» листа, написана рукою самого Вілкінсона. Бурра виправдали. Потім Верховний Суд зняв обвинувачення у зраді з Боллмана, вербовщика його приватної армії, оскільки пред’явлене тому обвинувачення не відповідало конституційним критеріям зради. Суддя Чейз також підтримав це рішення.

«Я останній федераліст» – міркував Семюел Чейз, подумки втікаючи на вершину гордості від шаленства подагричної болі. – «Та хто пам’ятатиме федералістів через сто років? Нас переграли, перевершили у цинізмі. Незалежність, здобуту нами, вже приписує собі демократично-республіканська секта. Що роблять зі Сполученими Штатами ці наполеончики, розпалювачі війни та лицеміри? Цей Джефферсон, який розставив всюди своїх людей замість наших. Цей Медісон, який приховує своє здирництво балаканиною про права людини та демократичні свободи. З піною в роті вони доводили аморальність земельних спекуляцій, воювали з нашим Верховним Судом, який узаконив ці спекуляції, але потім самі скупили більшу частину континенту. Американський народ ще побачить їхню зажерливість. Ще відкриється, як віддячили їм французи та іспанці за провальне ембарго проти Британії. Народ ще натерпиться, ще пригадає, як ці клоуни нападали на національний банк Гамільтона, поки не прибрали його до рук, і лаяли наші податки, поки самі не запровадили ще більше податків! Їх точно запам’ятають. А хто пам’ятатиме нас?..».

Семюел Чейз, батько-засновник Сполучених Штатів і суддя Верховного Суду, помер у 70-річному віці. Він залишив дітям у спадок майно вартістю близько 15 тисяч доларів, включаючи більше тисячі гектар землі та нерухомість у Балтиморі. Це майно не покривало епічні борги судді. Особняк, де він жив, віднесено до національних історичних пам’яток. Нині там знаходиться будинок для престарілих.

На честь Семюела Чейза названо відділення організації «Доньки Американської Революції» у місті Солсбері, штат Меріленд. Місцевий професор історії Вільям Роутен у статті під назвою «Семюел Чейз – факел свободи» цитує спогади зі щоденника Джона Маршалла, голови Верховного Суду Сполучених Штатів, про дідугана з копченим обличчям: «Я вважав пана Чейза одним з тих людей, чиє життя, вчинки і думки найбільше вплинули на Конституцію цієї країни».

Чейз увійшов в історію Сполучених Штатів як символ незалежності судової системи. Всі судді Верховного Суду звільняли місце наступникам після смерті або відставки, тільки Семюела Чейза спробували усунути через політичні погляди. Ініціатори імпічменту осоромилися, суддю було виправдано за обвинуваченнями в зраді. На його прикладі політики вчаться не втручатися у правосуддя, а судді – уникати політичної заангажованості.

Це оповідання написане під враженням від біографії судді Чейза на основі художнього бачення історичного контексту та творчої реконструкції психологічних деталей. Якими насправді були думки та мотиви героїв оповідання, ми можемо тільки здогадуватися. Однак у переказі подій минулого автор намагався дотримуватися документальної точності.